Батьківська хата… Її оспівують у піснях, їй присвячують поетичні рядки, про неї переповідають легенди, незгасний вогник світить нам теплом маминої любові протягом всього життя. Моя рідна хата знаходиться в селі Кінські Роздори. (Куток називається Войково). Не хата, а ціла історія. Історія людських доль, поколінь, історія мого роду. Звідси пішов давній і великий рід по батьківській лінії Калітенків, бабусиній – Бідних, маминій – Діденків. Їхні нащадки сьогодні живуть не лише в багатьох куточках України та Росії, а й Молдови, Грузії, і навіть Америки та Венесуели. (В госпіталі Нью-Йорка працюють лікарями мої двоюрідні племінники Борис та Сергій Калітенки, а Віктор Дорохов навчає студентів у Венесуелі). Побудована хата майже 200 років тому прадідом мого тата, а моїм прапрадідом Бідним – вихідцем із сім’ї козаків. Після розгрому Запорізької Січі вони втекли на Дон, але там не прижилися і знову повернулися в ці краї (до речі, в селі розміщувалися три козацькі зимівники). Першими біля козацької слободи Кінської, заснованої у 1770 році, поселилися сім’ї козаків Бідного, Фенька та Івченка. Їхні нащадки стали добрими, передовими на той час господарями. На землях родючої Заклакунської балки, які вони освоїли, були розташовані дослідні селекційні ділянки, де культури вирощували у шаховому порядку. А Івченки ще займалися й садівництвом. Це робилося за дорученням однієї із сільськогосподарських дослідних станцій. У офіційних архівних документах, датованих 6 травня 1793 року, вперше згадується ім’я мого далекого предка капрала Зіновія Калітенка. Разом із старостою Афіногеном Ларіоновим та капралом Іллею Карзовим він підписав прохання мешканців слободи до архієрея Катеринославського про дозвіл побудувати в селі дерев’яну церкву. Для мене батьківська хата – святиня, яка зберігає у своїй пам’яті ауру родинного гнізда. Тут гойдалося у колисці і моє дитинство. І досі зберігається вбитий у сволок гачок, до якого кріпилася ця колиска. Та й стеля у нашій хаті незвичайна, вона повністю викладена добротними широкими і товстими дошками і сволоками. Вони такі міцні, що й досі залишаються неушкодженими, як і саманні стіни будинку, товщиною до одного метра. Взимку тут тепло, а влітку прохолодно. Будинок розміром 14 на 7 метрів розділений на дві половини – житлову і господарську, для худоби.
