У мене є маленьке цуценя. Його кличка Томмі. Це непородиста собачка. Він має не довгу шерсть світло-коричневої масті. Він, мабуть, ще немає рочка. Зовсім маленький. Унього дуже маленькі очка й вушка. Але навигляд "ангелятко". Я його знайшла на вулиці, коли поверталася з магазину. Він виглядав дуже бідолашним."Мабуть прогнали з дому"- зразу подумала я. Я знала, що батьки мені не дозволять залишити його, хоча мені цього так хотілося.Ішовши додому, я помітила, що цуценя йде за мною. Воно мені зразу сподобалося тому я не витримала і привела додому. Мама була не задоволеною мною, але як тільки побачила це миле личко, зразу дозволила мені його залишити. Я довго думала чому? Чому таке прекрасне стіворіння прогнали? Виявляється Томмі може побачити на столі щось смачненьке і скоренькопоки ніхто не бачить по ласувати. Але ми його поступово привчили не смакувати тим, чим не треба. Через його слухняність ми ще більше його любимо.
Наше життя минає непомітно. Сьогодні я хотів би повернути вчорашнє, та це неможливо. Хіба що хтось збудує машину часу і здійсниться мрія багатьох - повернутися у своє дитинство, свої юні студентські роки. Але, на жаль, це призвело б до непоправних наслідків: катастрофи, війни, хвороби тощо. Я вважаю, що яскраві моменти створюємо ми - люди. Тому яскраве запам'ятовується найкраще. Це ті моменти, заради яких варто жити: незабутні дитячі враження від сонячного лоскотання, жалючої кропиви, духмяних квітів і трав, легенького вітерцю під час купання у річці; злети і падіння шкільного періоду; подорожі світом. Час від часу я пригадує все, що зі мною були. Це доволі цікавий процес. Перебираю світлини свого життя так, ніби гортаю їх за до планшета. Отже, творцями митей є ми самі. Якщо ми не пригадуватимемо минулого, ми не матимемо майбутнього. Наостанок скажу словами Ліни Костенко: "І час летить, не стишує галопу (...) А ми живі, нам треба поспішати".
Я його знайшла на вулиці, коли поверталася з магазину. Він виглядав дуже бідолашним."Мабуть прогнали з дому"- зразу подумала я. Я знала, що батьки мені не дозволять залишити його, хоча мені цього так хотілося.Ішовши додому, я помітила, що цуценя йде за мною. Воно мені зразу сподобалося тому я не витримала і привела додому. Мама була не задоволеною мною, але як тільки побачила це миле личко, зразу дозволила мені його залишити.
Я довго думала чому? Чому таке прекрасне стіворіння прогнали? Виявляється Томмі може побачити на столі щось смачненьке і скоренькопоки ніхто не бачить по ласувати. Але ми його поступово привчили не смакувати тим, чим не треба. Через його слухняність ми ще більше його любимо.
Я вважаю, що яскраві моменти створюємо ми - люди. Тому яскраве запам'ятовується найкраще. Це ті моменти, заради яких варто жити: незабутні дитячі враження від сонячного лоскотання, жалючої кропиви, духмяних квітів і трав, легенького вітерцю під час купання у річці; злети і падіння шкільного періоду; подорожі світом.
Час від часу я пригадує все, що зі мною були. Це доволі цікавий процес. Перебираю світлини свого життя так, ніби гортаю їх за до планшета.
Отже, творцями митей є ми самі. Якщо ми не пригадуватимемо минулого, ми не матимемо майбутнього. Наостанок скажу словами Ліни Костенко: "І час летить, не стишує галопу (...) А ми живі, нам треба поспішати".