У формі орудного відмінка буде відбуватися подвоєння літер в обох іменниках рядка А сіножать, Січ
Б папороть, фальш
В безліч, мудрість
Г ясність, паморозь
Д міть, кіновар
2. У формі орудного відмінка буде відбуватися подвоєння літер в обох іменниках рядка
А височінь, жовч
Б матір, блакить
В заполоч, віддаль
Г мідь, пригорщ
Д печаль, скатерть
3. У формі орудного відмінка буде відбуватися подвоєння літер в обох іменниках рядка
А гордість, грань
Б деталь, верф
В зелень, гуаш
Г медаль, Керч
Д поміч, повість
4. У формі родового відмінка множини НЕ подвоюються літери в обох іменниках усіх рядків, ОКРІМ
А протиріччя, узбіччя
Б запитання, уміння
В обійстя, перехрестя
Г коливання, відкриття
Д страждання, латаття
5. У форм: родового відмінка множини НЕ подвоюються літери в обох іменниках усіх рядків, ОКРІМ
А покоління, прощання
Б роздоріжжя, стаття
В щеплення, терпіння
Г століття, почуття
Д узвишшя, заняття
6. У формі родового відмінка множини НЕ подвоюються літери в обох іменниках усіх рядків, ОКРІМ
А узбережжя, суддя
Б знаряддя, ридання
В обличчя, голосіння
Г передмістя, звання
Д зітхання, весілля
7. Подвоєні літери треба писати в обох словах кожного рядка, ОКРІМ
А невблага(н/нн)ою заметі(л/лл)ю
Б довгожда(н/нн)ою зустрі(ч/чч)ю
В нескінче(н/іін)ою спіра(л/лл)ю
Г тума(н/нн)ою дале(ч/чч)ю
Д бездо(н/нн)ою глибі(н/нн)ю
8. Подвоєні літери треба писати в обох словах кожного рядка, ОКРІМ
А (л/лл)яне пла(т/тт)я
Б со(н/нн)а рі(л/лл)я
В височе(н/нн)а дзві(н/іш)иця
Г стара(н/нн)ий відмі(н/нн)ик
Д океа(н/нн)е роздо(л/лл)я
9. Подвоєні літери треба писати в усіх словах рядка
А гі(л/лл)я(ч/чч)я, ві(д/дд)зьобати, бездо(н/нн)ий
Б за(в/вв)ишки, тря(с/сс)я, розлюче(н/нн)ий
В соколи(н/нн)инй, ро(з/зз)олочений, воста(н/нн)є
Г (в/вв)імкнути, навма(н/нн)я, вівся(н/нн)ий
Д огне(н/нн)ий,обітова(н/нн)ий, страше(н/нн)ий
10. Подвоєні літери треба писати в усіх словах рядка
А орли(н/нн)ий, бе(з/зз)вучний, на(в/вв)ипередки
Б спі(в/вв)ітчизник, пі( в/вв)іку,греча(н/нн)ий
В оста(н/нн)ій, непоміче(н/нн)ість, навма(н/нн)я
Г смі(т/тт)єпереробний, ві(д/дд)іл, да(н/нн)ий
Д божестве(н/нн)ий, проні(с/сс)я, ві(д/дд)алік
Українці – народ, який дуже чутливо ставиться до всього “свого”. Особливо це стосується дому – своєї маленької Батьківщини. Її люблять, нею пишаються і нікому не дадуть образити поганим словом. Але ж не всі такі. І не всі розуміють цю дивну любов. І навіть якщо говорити не тільки про любов до Батьківщини, але й просто про любов до свого. Але чому так? Чому для одних своє – це щось особливе, сокровенне, надзвичайно цінне, а для інших – це щось звичайне і буденне?
Окрім своєї маленької (або і великої, чому ні?) Батьківщини, люди часто вважають “своїми” якісь звички, знання, поради і вислови. Часто можемо чути: “О, це він від мене взяв”, або “Ти цим у свого татуся”, “Донечка пече пироги як я – завжди смачно!”. Чому нам так важливо щось присвоїти? А тому, що вважаємо це своїм надбанням, скарбом і деякою особливістю і дуже тішимось, коли знаходимо однодумців, які теж вважають щось суто своїм.
Але коли знаходимо того, хто скаже: ” А чому твоє? Я це і від Михайла чув”, “Ну і що, я теж таку колекцію в дитинстві мав, але потім віддав сусідському хлопчику”, то це дошкуляє нам, а іноді й боляче ранить. Наші цінності, наше “своє” хтось бере і отак запросто знецінює. Ми починаємо захищати “своє” і наштовхуємось на ще більшу стіну непорозуміння.
Щоб не ставалося конфліктів інтересів, непорозумінь, які іноді зовсім легко розв’язати, варто зрозуміти, що “своє” – воно тільки для нас “своє”, а для іншого воно вже “чиєсь”. Звучить дивно, але це насправді так і усвідомлюється воно десь на підсвідомості. Оце “своє”, рідне ми осмислюємо і відчуваємо не так, як хтось інший, ми вкладаємо свій сенс. Але ж не варто забувати і про “чиєсь”, бо для когось оце “чиєсь” і є “своє”. Виходить якась плутанина між “своє” і “чиєсь”. Та це лише на словах. На підсвідомому рівні ми розуміємо всі відтінки цих явищ.
Тому, коли починаємо відстоювати або нахвалювати “своє”, пам’ятаймо, що своє рідне – своєрідне.
Объяснение:
Доброта і милосердя – це прояв всього хорошого, що є в кожній людині і зароджується в кожному з нас ще з ранніх років життя.
Дитинство для дитини є природною школою сердечності. Це одне з найскладніших і найтонших виховних завдань сім’ї і школи. Всім батькам треба пам’ятати, що вони повинні облагородити серце своєї дитини вищою людською красою – чуйністю, співчутливістю.
Лікування добротою потребують не тільки хворі й самотні, а й цілком благополучні і здорові люди, які байдужі до чужого горя. Творити добро може кожен, незалежно від віку, умов існування, релігійних вподобань. Наскільки людина прихильна моральності, настільки і високий її особистісний рівень як людини доброї, чуйної і благородної. Прояв доброти помітно буквально у всьому. Доброта виражається у ставленні до навколишнього світу, до тварин і рослин. Чим більше добрих справ робить людина, тим краще враження залишається про неї. Кожна людина повинна робити як можна більше добра щоденно, при спілкуванні з друзями, батьками, їх також треба схиляти до добрих справ, адже людина повинна вміти щиро співчувати, допомагати ближньому, по-дружньому ставитися до всіх людей, тоді і світ стане кращим, добрішим.
Отож, бути перш за все культурними у спілкуванні з оточуючими, допомагати близьким і чужим людям, гарячо відгукатись на чужий біль, вміти правильно підтримати людину і в радості і в горі, поважати, шанувати і передавати з покоління в покоління звичаї і традиції нашого народу – наш основний обов’язок.
Объяснение: