У давньогрецького лікаря Асклепія (Ескулапа) було двi доньки - Па нацея та Гiгiя. (2) Вони мали дар зцілення, і допомагали батькові в лікуванні. (3) Самовпевнена Панацея вважала себе всесильною й хвалилася: «Я можу зна йти едині ліки, якi позбавлять від усіх хвороб». (4) А скромна Гiгiя казала, що та кого засобу не може бути. (5) Боги дали людині Розум, Волю, Пам'ять, щоб вона могла себе порятувати в непередбачуваних обставинах. (6) Так і пішли сестри рiзними шляхами. (7) Досі Панацея шукає один-единий засіб від усіх недугів ... і Гігія дбає про фізичне та духовне здоров'я людства. !1. На мiсцi крапок (речення 7) має бути (тире кома крапка з комою жоден розділовий знак)
2. Складним е речення
А перше
Б друге
В трете
Г четверте
3.Складносурядним є речення
Объяснение:
Копати - дієслово недоконаного виду ( означає необмежену у часi, незавершену дiю в минулому, теперiшньому або майбутньому, відповідає на питання що робити? що робив? що робитиме?);
складна форма дієслова майбутнього часу - копатиму, копатимеш, копатиме, копатимемо, копатимуть.
складена форма дієслова майбутнього часу - буду копати, будеш копати, буде копати, будемо копати, будете копати, будуть копати.
здивуватися - дієслово доконаного виду (означає обмежену в часi дiю, яка вже завершилася в минулому чи неодмiнно вiдбудеться в майбутньому, відповідає на питання що зробити? що зробив? що зробить?);
складна форма дієслова майбутнього часу - здивуюся, здивуєшся, здивується, здивуємося, здивуються.
складена форма дієслова майбутнього часу - немає
спати дієслово недоконаного виду ( означає необмежену у часi, незавершену дiю в минулому, теперiшньому або майбутньому, відповідає на питання що робити? що робив? що робитиме?);
складна форма дієслова майбутнього часу - спатиму, спатимеш, спатиме, спатимо, спатимуть.
складена форма дієслова майбутнього часу - буду спати, будеш спати, буде спати, будемо спати, будете спати, будуть спати.
Объяснение:В останні роки дедалі частіше в наших засобах масової інформації, у публіцистиці поняттю «інтелігенція» протиставляється поняття «інтелектуал». Проводиться думка, що інтелігенція рухається до свого природного кінця, оскільки саме поняття втратило реальне значення й перетворилося на свого роду мовну «декоративну прикрасу», котра не має соціального смислу. Інтелігенція виконала свою функцію — до народу вийти з пітьми й рабства і тепер може й повинна разом із цим народом робити те, що й декларувалося: працювати на спільне благо за спеціальністю. Згідно з такою логікою суспільству сьогодні потрібні середній клас, нормальні закони, економічна стабільність, а не інтелігенція, що втратила своє практичне значення й «відійшла» як фактичний носій особистісної свідомості. Невже суспільство остаточно перетворилося на суму технологій, про яку попереджав польський письменник С.Лем? І вже совість, обов’язок, думання про народ поступилися місцем капіталу, бізнесу, боротьбі за власність? Невже вичерпали себе ідейні шукання, релігійне подвижництво, відповідальність за долю країни та її подальший розвиток?
Безперечно, наша економізована епоха, «огрошовлені» господарство і культура вносять корективи у світогляд, у ціннісні орієнтири, що змушує кожну мислячу людину переглядати своє ставлення до дійсності. Але чи не занадто різко ми інколи розлучаємося з тим, що тривалий час плідно працювало на суспільство, на формування нації, на її культуру? Звичайно, сучасні інноваційні підходи до осмислення нових реалій суспільного буття змушують критично ставитися до старих методів праці, догматизму, забобонів, примітивізму, віджилих ідей і цінностей, снобізму у ставленні до звичайної, без «статусу», людини. Проте є речі, котрі назавжди залишаються в житті народу, без яких він не може існувати, — мораль, історія, культура, мова, духовність. Творцем і носієм цього надбання була і є інтелігенція. Історія тільки підтверджує й увиразнює її визначальну роль у становленні і формуванні нашої держави. У чому вона полягає? І народ, і влада не можуть існувати без держави, яка об’єднує націю. У свою чергу держава не може жити без національної ідеї. Нехай навіть сформульованої загально, але яку всі члени суспільства розуміють більш чи менш однаково. Можна пропонувати й розробляти різні форми держави і різн реалізації національної ідеї як ідеї державності. Але найбільш міцною є держава національна або та, яка вважає себе такою. Тут слово «нація» виступає не в етнічному значенні, а в тому, в якому цей термін вживає Організація Об’єднаних Націй, тобто в значенні певної державної єдності, як синонім слова «держава».