творче завдання по твору "iкона"
написати продовження
текст:
роман стрімко переступив поріг бабусиної кімнати. на підвіконні затишно буркотіло радіо. бабусі й не видно було за ковдрами, подушками. коли вона й не спить, однаково лежить із заплющеними очима, піднімається дуже рідко. лице акуратне, дрібненьке, схоже на квіточку.
роман підступив до столу з гарною, святково-легенькою скатеркою. на столі пишалась дешева, темно-синього скла ваза, лежав псалтир, якісь ліки. стояла прикрита рушником ікона. роман узяв її, задерев’яніло засунув за полу і, не глянувши на стару з її подушками, рвучко направився геть.
увечері роман відніс ікону павлуші ханенку. отому, що в канаду до родичів виїхав, як тільки стало відомо, що вже можна і нічого за це не буде. а тепер от погостювати приїхав. каже, що в тамтешніх українців така туга за батьківщиною, що мати який сувенір з рідної україни – їм за велике щастя. хоч рушник вишиваний. хоч ікону. і гроші вони за це ладні заплатити…
роздивившись принесену романом ікону, «канадець» ханенко поклав її на стіл.
- чи ти мене хочеш одурити, чи хто тебе кинув? – верескнув він. – дивись.
ханенко поклав бабусину святиню на стіл, піддів ікону зі зворотного боку ножичком, і на темному дереві забілів папірець із рівними рядками друкованих літер. «…під впливом інженери… згідно з якими архітектурний стиль…»
- хтось узяв рівненьку дощечку, - пояснював ханенко, - наклеїв репродукцію з журналу, а потім лаком покрив. вийшло непогано, - хмикнув, - але на продаж не йде. тобто, - поправився, - на сувенір не згодиться.
коли увечері повернувся брат антон, роман підійшов до нього:
- ікону давно продав?
антон вперся поглядом у темні очі романа.
- давно. з рік тому, у місті.
- нікому не скажу. половину грошей мені оддаси, - мовив похолоділим голосом роман і пішов до хати.
- розказуй хоч всьому кутку, хоч на все село кричи, - насмішкувато крикнув йому в спину антон. – грошей тих давно немає. гроші ті на випускний вечір пішли.
брати встали один проти одного напружені, як покручі. якось дивно покликала до хати мати. бабуся напівсиділа в ліжку. крилом голубки виглядало з-під хустинки срібне пасмо. поруч згорбився на стільці батько. хлопці виструнчились, між ними стала смутна мати з вологим блиском в очах.
- діти… мої… мабуть… до ранку не доживу… - з натугою вилітали з побілілих уст слова. – довго я… ходила… по цій землі… живіть і ви… довго… ікону бережіть… і вона… вас… оберігатиме…
Тарас Григорович Шевченко надзвичайно талановита людина, відома у всьому світі. Його творчість цінується як і простим людом, так і "колегами" Шевченка. Ось наприклад М.Палієнко казав : " цитата". Я повністю згодна(згоден) з цією думкою, адже ознайомившись з літературним надбанням Шевченка та порівнявши його з іншими письменниками , можна стверджувати, що багато літераторів писали свої твори під впливом Шевченківської творчості , керуючись його стилем, манерою письма, тощо. Також дуже влучно сказано про плекання думки Шевченка , тому що він справді намагався донести до нащадків краплю правди і тому наступні покоління повинні берегти цей скарб...
МОЖЕШ ВИБРАТИ ЩОСЬ ІЗ ЦЬОГО .) НЕ ЗНАЮ НАСКІЛЬКИ ВЛУЧНО РОЗКРИЛА ПИТАННЯ, АЛЕ Я СТАРАЛАСЬ
Я дуже люблю своє місто.
А особливо люблю блукати старими вулицями центру. Окраїнні місця схожі між собою і з районами інших міст. А на стареньких вуличках, у старовинних будинках — краса і неповторність рідного міста. Тут забувається метушливість, плин часу і незгоди, а відчуваєш лише спокій, рівновагу, мир і радість у душі. Милуєшся найстарішим у Харкові величним Покровським собором або Успенською дзвіницею, що й понині відлічує години мелодійним дзвоном, старими красенями-будинками на Університетській гірці чи вулиці Короленка, і зростає в тобі гордість за рідне місто, за тих, хто його будував, вкладаючи в кожний камінець любов ї частинку своєї душі. Мені подобається, що на вулицях міста багато дерев, є сквери та парки. Весело гати, як шелестить-грається листям вітер, як бавляться у вітах забіяки-горобці, виспівують жваві синички, поважно розгулюють вулицями галки й голуби.
А ще я люблю гуляти понад річками і годувати нових мешканців міста — качок. У Харкові дві річки — Харків і Лопань, і обидві вони заселені дикими качками.
Я люблю прогулюватись містом узимку, коли вулиці, а особливо парки вкриті пухким білим снігом; люблю гати, як весною місто ніби прокидається і вмивається дощами після довгого сну; люблю восени шурхотіти опалим різнокольоровим листям.
Стало звичаєм просиджувати вечорами біля телевізорів та комп'ютерів. А я за усіх прогулятись зі мною рідним містом.