Вимріяна постать якоїсь людини відображає людську надію, а більш реальний герой - наприклад іншої людини - є символом життя і неминучої смерті.Деякі люди мають справжню жагу до життя і не втрачають її до останньої миті свого життя. Вони, знаючи що ось-ось помруть від малокрів"я, все ще здатні сприймати природу і навколишній світ з цікавістю.Інші люди більш фантастичні для них залишається загадкою: чи була вона на справді, чи він її вигадав бо деякі люди не вірять в таку красу природи якою її бачать інші. Це і є втілення людської надії, теж загадкової і оповитої сплетінням реальності з фантастичним. Читаючи твір, я поринула у дивовижний світ, де реальне тісно сплітається з вигаданим і цим породжує певну рівновагу. Ця гармонія створює справжню красу, яка, на мою думку, має сили врятувати весь світ.Найтонше цю красу, своїм серцем, сприймає людина яка помирає і в сей час милується красою природи. Його світ - це водночас викохана в мріях надія і така реальна і страшна смерть. Це вже і є тією красою, що здатна милувати не тільки очі або слух, а й зазирає глибше - у саму душу.Отже, найкращі фарби - це почуття людини, а природа - це картина, що ніби та павутинка сплітається з душею людини, непереможним творінням справжньої краси.
