Начебто в тутешньому великоліському бору з'явився ведмідь. Зла він людям не чинив, але й нікого не допускав у свої володіння — боявся, щоб селяни не дерли диких бджіл, бо й самому хотілось бортнього меду. Одного разу, пересиливши страх, до лісу вимандрував сільський свинопас. Забравшись на галявину, зарослу дорідними суницями, заповзявся збирати смаковиті ягоди. Аж тут зачувся шурхіт сухостою, — підняв голову й сторопів: прямісінько на нього чалапав волохатий володар нетрів. Нараз свинопас сикнувся утікати, але було пізно — клишоногий стояв поруч, простягуючи дебеле лапище. Глянув чоловік на нього й відсахнувся — в опухлій і закривавленій долоні стирчала розкарякувата скабка. Зрозумівши, в чому річ, свинопас витяг деревину, і ведмідь пішов геть. Як козубок наповнився ягодами, біля нього знову з'явився клишоногий, тримаючи в лапах стиглий щільник меду. Так ведмідь віддячив чоловікові за його ласку...