Кажуть, що людина за своє життя повинна посадити дерево, побудувати будинок і виростити дитину. Про будинки й дітей мені ще, мабуть, ранувато думати. А ось про дерева... Я не розумію, як можуть деякі хлопці обламувати на деревах живі гілки, калічити кущі. Ще коли я був зовсім маленький, мама, гуляючи зі мною, звертала мою увагу на красу природи. І могутній дуб-велетень, і кучерявий клен з п'ятипалим листям, і струнка замислена берізка — вони ж просто казкові істоти. Хтось колись посадив саджанці, доглядав їх. Скільки років минуло, перш ніж виросли ці красені! Нещодавно у нашому дворі екскаватор випадково зачепив дерево і зламав його. Перед вікнами зробилося якось порожньо і незатишно. «Нічого, синку, — сказав тато. — Скоро ми посадимо тут молоденьке деревце». Тато нагадав мені, що пересаджувати дерева треба восени або навесні, коли дерево .ще спить. Адже завжди можна ненароком пошкодити його корені. Одного осіннього ранку, поки я ще спав, тато привіз маленький прутик з декількома гілочками. Коріння було дбайливо обгорнуте мішковиною. Після сніданку ми вибрали місце у дворі, працюючи по черзі, викопали досить глибоку яму. Тато старанно розпушив землю. Я обережно тримав саджанець, тато обережно обсипав землею його корені. Ми трохи вирівняли стовбур, досипали решту землі, зробили лунку. Потім я полив наше деревце. Тепер залишилось лише чекати. Навесні з'явилися бруньки, потім маленькі листочки спочатку на кущах, потім на деревах. Наше дерево стояло голе, наче мертве. Мені вже здалося, що воно не оживе. Але... Одного дня я побачив, що бруньки наче трохи набубнявіли. А потім... Не повірите, за одну ніч усе змінилося. «Це буде красуня липа», — сказав тато, коли вранці ми побачили на дереві маленькі листочки. Отже, перше дерево у своєму житті я вже посадив. А якою прекрасною стане наша Земля, якщо кожна людина зробить те саме — посадить одне дерево, а ще краще — два або три!
Мало хто з нас може сказати, що любить вітер. В думках одразу зринають картини холодної та вогкої днини. Вітер здуває з дерев останнє пожовкле листя, а дощ барабанить по стріхах та карнизах. Або навіть гірше, коли взимку люта хурделиця замітає дома и дороги. Небо стає сіро-білим і ледь-ледь проступають в такій хуртовини силуети будівель. У такі дні мрієш лише про домашній затишок. Прийшовши додому, ти загортаєшся в теплу ковдру и випиваєш чашку гарячого чаю. Приємне тепло загріває та заколисує. А холодна буря за вікном вже десь далеко та не бентежить.
Але вітер буває й іншим. У спекотний душний день немає нічого кращого за легкий повів вітру. Він приносить довгоочікувану прохолоду. А згадаймо свіжість солонуватого морського бризу. Одразу уявляєш сонячний день на пляжі та далекі крики чайок. Вітер колише морську воду, і вона б’ється об берег пінними хвилями. В степу вітер носить по землі перекотиполе и гне додолу високі трави. Він розповсюджує навкруги духмяний аромат степових рослин.
Вітер – мінливий. Буває теплим і холодним, свіжим та порошним. То він сильний і безжальний, то лагідний та добрий. Він все змінює, переносить з місця на місце. Вітер ніколи не зупиняється. Він великий мандрівник. Завжди подорожує далекими далями. Він знає всі дороги,але навіть вони йому не потрібні. Він міг би розкрити всі загадки та секрети, передати найдивніші аромати. Але вітер до нас байдужий, тому назавжди збереже свої таємниці.
Я не розумію, як можуть деякі хлопці обламувати на деревах живі гілки, калічити кущі. Ще коли я був зовсім маленький, мама, гуляючи зі мною, звертала мою увагу на красу природи. І могутній дуб-велетень, і кучерявий клен з п'ятипалим листям, і струнка замислена берізка — вони ж просто казкові істоти. Хтось колись посадив саджанці, доглядав їх. Скільки років минуло, перш ніж виросли ці красені!
Нещодавно у нашому дворі екскаватор випадково зачепив дерево і зламав його. Перед вікнами зробилося якось порожньо і незатишно. «Нічого, синку, — сказав тато. — Скоро ми посадимо тут молоденьке деревце». Тато нагадав мені, що пересаджувати дерева треба восени або навесні, коли дерево .ще спить. Адже завжди можна ненароком пошкодити його корені.
Одного осіннього ранку, поки я ще спав, тато привіз маленький прутик з декількома гілочками. Коріння було дбайливо обгорнуте мішковиною. Після сніданку ми вибрали місце у дворі, працюючи по черзі, викопали досить глибоку яму. Тато старанно розпушив землю. Я обережно тримав саджанець, тато обережно обсипав землею його корені. Ми трохи вирівняли стовбур, досипали решту землі, зробили лунку. Потім я полив наше деревце. Тепер залишилось лише чекати.
Навесні з'явилися бруньки, потім маленькі листочки спочатку на кущах, потім на деревах. Наше дерево стояло голе, наче мертве. Мені вже здалося, що воно не оживе. Але... Одного дня я побачив, що бруньки наче трохи набубнявіли. А потім... Не повірите, за одну ніч усе змінилося.
«Це буде красуня липа», — сказав тато, коли вранці ми побачили на дереві маленькі листочки. Отже, перше дерево у своєму житті я вже посадив. А якою прекрасною стане наша Земля, якщо кожна людина зробить те саме — посадить одне дерево, а ще краще — два або три!
Мало хто з нас може сказати, що любить вітер. В думках одразу зринають картини холодної та вогкої днини. Вітер здуває з дерев останнє пожовкле листя, а дощ барабанить по стріхах та карнизах. Або навіть гірше, коли взимку люта хурделиця замітає дома и дороги. Небо стає сіро-білим і ледь-ледь проступають в такій хуртовини силуети будівель. У такі дні мрієш лише про домашній затишок. Прийшовши додому, ти загортаєшся в теплу ковдру и випиваєш чашку гарячого чаю. Приємне тепло загріває та заколисує. А холодна буря за вікном вже десь далеко та не бентежить.
Але вітер буває й іншим. У спекотний душний день немає нічого кращого за легкий повів вітру. Він приносить довгоочікувану прохолоду. А згадаймо свіжість солонуватого морського бризу. Одразу уявляєш сонячний день на пляжі та далекі крики чайок. Вітер колише морську воду, і вона б’ється об берег пінними хвилями. В степу вітер носить по землі перекотиполе и гне додолу високі трави. Він розповсюджує навкруги духмяний аромат степових рослин.
Вітер – мінливий. Буває теплим і холодним, свіжим та порошним. То він сильний і безжальний, то лагідний та добрий. Він все змінює, переносить з місця на місце. Вітер ніколи не зупиняється. Він великий мандрівник. Завжди подорожує далекими далями. Він знає всі дороги,але навіть вони йому не потрібні. Він міг би розкрити всі загадки та секрети, передати найдивніші аромати. Але вітер до нас байдужий, тому назавжди збереже свої таємниці.