Україно! Ненька наша рідна, стільки про тебе писано-переписано, у стількох думах і піснях тебе оспівано, стільки живописних полотен про тебе написано. А ти знову і знову дивуєш своєю красою, своєю таїною. І кожне нове покоління зізнається тобі у вічній любові. А ти, Україно, як дбайлива ненька, зігріваєш теплом великої любові своїх синів і доньок, пам'ятаєш і бережеш кожне слово, мовлене до тебе, — як ту Шевченкову сповідь перед самим Господом: