Как по мне, не следует расставлять проблемы современной семьи в порядке уменьшения - увеличение «опасности» . Все то, о чем будет идти разговор, может поставить брак под угрозу. Это вредные привычки - употребление алкоголя, табака, наркотиков. Это отсутствие общения и общих интересов у членов семьи, когда сосуществование сводится к общим детям и бюджету. Это угроза развода, когда двое не могут, а то и просто не хотят искать общий язык, или сожительство без регистрации брака, при котором женщина должна рисковать всем, не имея никаких прав и гарантий на будущее. Это нежелательные дети, которые превращаются в бремя для родителей, а воспитание - на вынужденную дань ненужному маленькому человеку. А то и проще и прозаичнее - аборты как возможность устроить свою «счастливую судьбу» за счет жизни собственного ребенка. Это нарушение супружеской верности. Что там говорить? Анархия разрушает.
Как же сохранить семью от разрушения? Выбирать брачного партнера, для которого здоровья является настоящим приоритетом в жизни. Познавая человека в процессе свиданий, проверять прежде всего общность ваших с ней интересов, ценностей и целей, начиная от отношения до каких-то культурных явлений (общность художественных вкусов) , к религиозной принадлежности. «Нет! » разводу следует говорить еще до того, как вы образовали семью; просто поставить верность жене принципом вашего существования. Это будет возможно тогда, когда жена будет постоянно стремиться удовлетворять ваши нужды в признании, доверию, глубоких взаимоотношениях, дружбы, поддержке в сложных ситуациях, а вы будете делать это для нее. А все перечисленное происходит от общения, которому двое уделяют серьезное внимание, время и место. Только такое общение разрешит отношениям развиваться и углублять, а не вырождаться в сплошное равнодушие к нуждам другого да и к самому его лицу. Такое общение возможное в семье, созданной по свободному решению двух соединить свои жизни, а не прихотью - давлением родителей, друзей или желанием не быть одиноким или не отставать от других.
Не давно я прочитав комедію Тараса Григоровича Шевченка “Сон” “У всякого своя доля”. У цому творі я хочу поділитися з вами о моїх враження отриманих після прочитання цієї комедії. Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі. Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів. Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників. Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.
Как по мне, не следует расставлять проблемы современной семьи в порядке уменьшения - увеличение «опасности» . Все то, о чем будет идти разговор, может поставить брак под угрозу. Это вредные привычки - употребление алкоголя, табака, наркотиков. Это отсутствие общения и общих интересов у членов семьи, когда сосуществование сводится к общим детям и бюджету. Это угроза развода, когда двое не могут, а то и просто не хотят искать общий язык, или сожительство без регистрации брака, при котором женщина должна рисковать всем, не имея никаких прав и гарантий на будущее. Это нежелательные дети, которые превращаются в бремя для родителей, а воспитание - на вынужденную дань ненужному маленькому человеку. А то и проще и прозаичнее - аборты как возможность устроить свою «счастливую судьбу» за счет жизни собственного ребенка. Это нарушение супружеской верности. Что там говорить? Анархия разрушает.
Как же сохранить семью от разрушения? Выбирать брачного партнера, для которого здоровья является настоящим приоритетом в жизни. Познавая человека в процессе свиданий, проверять прежде всего общность ваших с ней интересов, ценностей и целей, начиная от отношения до каких-то культурных явлений (общность художественных вкусов) , к религиозной принадлежности. «Нет! » разводу следует говорить еще до того, как вы образовали семью; просто поставить верность жене принципом вашего существования. Это будет возможно тогда, когда жена будет постоянно стремиться удовлетворять ваши нужды в признании, доверию, глубоких взаимоотношениях, дружбы, поддержке в сложных ситуациях, а вы будете делать это для нее. А все перечисленное происходит от общения, которому двое уделяют серьезное внимание, время и место. Только такое общение разрешит отношениям развиваться и углублять, а не вырождаться в сплошное равнодушие к нуждам другого да и к самому его лицу. Такое общение возможное в семье, созданной по свободному решению двух соединить свои жизни, а не прихотью - давлением родителей, друзей или желанием не быть одиноким или не отставать от других.
Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі.
Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів.
Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників.
Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.