Осінь - золота пора року. Недарма в народі її називають: щедрою, багряною,золотою, гарячою порою. Адже саме восени люди збирають врожай на городах, на полях і в садах . Після довгих клопітких робіт одержують щедру винагороду від природи за свою працю.
Восени все навколо забарвлюється в різноманітні кольори: червоні, жовтогарячі, жовті , вогнянисті , ніби й насправді природа позолотила ліси , садки, лісосмуги, парки і сквери.
Сонечко обігріває все менше землю. Приходять перші заморозки.
Восени , прощаючись з рідним краєм , відлітають в теплі краї птахи. Тільки й чути їхні прощальні , журливі пісні.
Про осінь складено багато пісень, віршів, нарисів . Ось рядки однієї пісеньки , вони залишились у моїй пам’яті . В першому класі , пам’ятаю ми вивчали її на уроці музики:
« … Падає , падає листя
Листя в саду мерехтить.
Жовте , яскраво-вогнисте
Тихо за вітром летить… . »
Мені також подобається гати , як з дерев плавно
опадають пожовклі листочки і з тихим шелестом лягають на
землю. А як тільки пахне це опале листя! Грибами, пеньками,
та й самою осінню!
Напевне тому, що я народилася восени - це і є моя
найулюбленіша пора року. Вона трішки сумна , ніби все навколо сумує за сонечком , літом , теплом.
Весь день Даша не отходила от Ивана Ильича, была смирная и задумчивая. (Толстой А. ) Вторую половину лекции она была не так внимательна к Ярославцеву и казалась разочарованной. (Арсенов Я. ) Дубах был глуховат и стыдился признаться в этом врачу. (Диковский С. ) Сложна, богата, миролюбива, талантлива славянская душа. (А. Н. Толстой) А кругом — зеленый необъятный простор, дрожащие струи марева, полуденным зноем скованная древняя степь и на горизонте — недосягаем и сказочен — сизый грудастый курган (Шолохов, Тихий Дон) . Был он коренаст, круглолиц, сонный, весь запачканный мукой (А. Н. Толстой, Хлеб) . Луна где-то сзади, над городом, река под тенью его черна и бархатна, а вдали посветлела.. . (Горький, Пожар) . В потемках все кошки серы и все марки семикопеечны.. . (Чехов "Письмо к Лейкину").
Осінь.
Осінь - золота пора року. Недарма в народі її називають: щедрою, багряною,золотою, гарячою порою. Адже саме восени люди збирають врожай на городах, на полях і в садах . Після довгих клопітких робіт одержують щедру винагороду від природи за свою працю.
Восени все навколо забарвлюється в різноманітні кольори: червоні, жовтогарячі, жовті , вогнянисті , ніби й насправді природа позолотила ліси , садки, лісосмуги, парки і сквери.
Сонечко обігріває все менше землю. Приходять перші заморозки.
Восени , прощаючись з рідним краєм , відлітають в теплі краї птахи. Тільки й чути їхні прощальні , журливі пісні.
Про осінь складено багато пісень, віршів, нарисів . Ось рядки однієї пісеньки , вони залишились у моїй пам’яті . В першому класі , пам’ятаю ми вивчали її на уроці музики:
« … Падає , падає листя
Листя в саду мерехтить.
Жовте , яскраво-вогнисте
Тихо за вітром летить… . »
Мені також подобається гати , як з дерев плавно
опадають пожовклі листочки і з тихим шелестом лягають на
землю. А як тільки пахне це опале листя! Грибами, пеньками,
та й самою осінню!
Напевне тому, що я народилася восени - це і є моя
найулюбленіша пора року. Вона трішки сумна , ніби все навколо сумує за сонечком , літом , теплом.
Та все ж таки як тільки гарно восени!
Весь день Даша не отходила от Ивана Ильича, была смирная и задумчивая. (Толстой А. )
Вторую половину лекции она была не так внимательна к Ярославцеву и казалась разочарованной. (Арсенов Я. )
Дубах был глуховат и стыдился признаться в этом врачу. (Диковский С. )
Сложна, богата, миролюбива, талантлива славянская душа. (А. Н. Толстой)
А кругом — зеленый необъятный простор, дрожащие струи марева, полуденным зноем скованная древняя степь и на горизонте — недосягаем и сказочен — сизый грудастый курган (Шолохов, Тихий Дон) .
Был он коренаст, круглолиц, сонный, весь запачканный мукой (А. Н. Толстой, Хлеб) .
Луна где-то сзади, над городом, река под тенью его черна и бархатна, а вдали посветлела.. . (Горький, Пожар) .
В потемках все кошки серы и все марки семикопеечны.. . (Чехов "Письмо к Лейкину").