Моє селище розташовано у Харківській області.Воно має назву Піщане, напевно,тому що у наших окраїнах багато піску та глини.
Колись тут були степи, але через чудовій ландшафт тут оселилися люди, які безумовно є моїми предками, бо моя сім"я живе тут дуже давно. Воно досить велике, якщо порівнювати з ближніми селищами, тут живе майже 3000 людей. В моєму селищі є невелика інфраструктура. в "центрі" селища розташувався ринок, також у нас є два супермаркети, багато продуктових магазинів та навіть кілька бутиків,де одягаються місцеві.
Мій будинок розташований недалеко від місцевої школи. Також у нас є будинок культурі, де часто проходять виступи. Поряд розташований пам"ятник Героям Великої Вітчизняної війни. В нас є річка, озеро та ставок. Майже кожен день влітку я проводжу на тих місцях,бо дуже люблю рибалити з дідусем та плавати у ставку з друзями. В нас дуже красиво. Нещодавно зробили нові дороги та тротуари, посадили дерева та квіти. Останнім часом у селищі стало набагато краще, бо з"явилися спортивні майданчики та великий тенісний корт.
Я люблю своє селище, бо можу тут відпочити фізично і духовно. Для вдосконалення мого улюбленого місця потрібно дотрмуватися чистоти на вулицях - все сміття викидати у смітник, дбайливо ставитися до спортивних та дитячих майданчиків, не вірощувати нові дерева та квіти - тоді наше селище стане найкращим у світі!
Моя мама народилася в селі, але зараз живе в місті. Коли вона була маленькою дівчинкою, то часто слухала пісні, які співала її мама, моя бабуся. І багато з них пам'ятає й досі. Наприклад, коли у мами сумний настрій, вона співає пісню:
"Зоре моя вечірняя"
Зоре моя вечірняя, Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Вітки розпустила,
А над самою водою
Верба похилилась.
Ця пісня написана на слова Т. Шевченко і музику Я. Степового.
Коли я слухаю її, стає сумно, спливають образи заходу над річкою, широких схилів Дніпра; красивих дерев, які опускають свої вітки до самої води. І я думаю — яка ж красива природа в наший рідній Україні, як красива душа поета, що склав пісню; і як тонко відчув композитор смуток і надію її слів.
А більше всього мені подобається мамин голос — тихий, сумний, рідний. І я відразу хочу їй чимось до або її втішити. Адже вона — моя найрідніша людина!
Моє селище розташовано у Харківській області.Воно має назву Піщане, напевно,тому що у наших окраїнах багато піску та глини.
Колись тут були степи, але через чудовій ландшафт тут оселилися люди, які безумовно є моїми предками, бо моя сім"я живе тут дуже давно. Воно досить велике, якщо порівнювати з ближніми селищами, тут живе майже 3000 людей. В моєму селищі є невелика інфраструктура. в "центрі" селища розташувався ринок, також у нас є два супермаркети, багато продуктових магазинів та навіть кілька бутиків,де одягаються місцеві.
Мій будинок розташований недалеко від місцевої школи. Також у нас є будинок культурі, де часто проходять виступи. Поряд розташований пам"ятник Героям Великої Вітчизняної війни. В нас є річка, озеро та ставок. Майже кожен день влітку я проводжу на тих місцях,бо дуже люблю рибалити з дідусем та плавати у ставку з друзями. В нас дуже красиво. Нещодавно зробили нові дороги та тротуари, посадили дерева та квіти. Останнім часом у селищі стало набагато краще, бо з"явилися спортивні майданчики та великий тенісний корт.
Я люблю своє селище, бо можу тут відпочити фізично і духовно. Для вдосконалення мого улюбленого місця потрібно дотрмуватися чистоти на вулицях - все сміття викидати у смітник, дбайливо ставитися до спортивних та дитячих майданчиків, не вірощувати нові дерева та квіти - тоді наше селище стане найкращим у світі!
Цвірінькнути
Моя мама народилася в селі, але зараз живе в місті. Коли вона була маленькою дівчинкою, то часто слухала пісні, які співала її мама, моя бабуся. І багато з них пам'ятає й досі. Наприклад, коли у мами сумний настрій, вона співає пісню:
"Зоре моя вечірняя"
Зоре моя вечірняя, Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Вітки розпустила,
А над самою водою
Верба похилилась.
Ця пісня написана на слова Т. Шевченко і музику Я. Степового.
Коли я слухаю її, стає сумно, спливають образи заходу над річкою, широких схилів Дніпра; красивих дерев, які опускають свої вітки до самої води. І я думаю — яка ж красива природа в наший рідній Україні, як красива душа поета, що склав пісню; і як тонко відчув композитор смуток і надію її слів.
А більше всього мені подобається мамин голос — тихий, сумний, рідний. І я відразу хочу їй чимось до або її втішити. Адже вона — моя найрідніша людина!
Объяснение: