Посмотри что то здесь ,может что то выбиреш и подойдет ! Україна... Це слово кожен українець, кожен патріот вимовляє з неймовірною вдячністю, бо воно вміщує в собі усе, про що тільки може мріяти людина. Це — Батьківщина, яка стала колискою нашої величності, нашої талановитості, нашої неповторності. Це наша рідна земля, наша ненька. її неможливо забути чи зневажити, бо саме вона дає нам сили жити, хоч би й в такий нелегкий час. Це мій народ, який крізь роки знущань виніс несхитну вірність своїй рідній землі.
Я мрію про те, щоб і моє життя не пройшло марно, щоб я зміг хоч чимось до своєму народові. Моїм гаслом стали слова В.Симоненка:
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні, й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Кожен з нас розуміє, що він є одним з багатьох людей, які живуть в Україні. Але й він є часткою народу, а значить, повинен піклуватися про добробут своєї країни, вживати усіх заходів, щоб вона розцвітала усе більше з кожним роком. У мене, завмирає серце, коли я бачу, як навесні починає квітувати природа, наша українська природа. Я радію, коли бачу, як розбудовується наша держава. Але для того, щоб вона ставала усе кращою, ми, українці, повинні об'єднати свої зусилля, повинні стати єдиною родиною, як мріяв Т. Г. Шевченко. Д. Павличко писав:
Вставай, Україно, вставай,
Виходь на дорогу свободи,
Де грає широкий Дунай,
Де ждуть європейські народи.
Я багато думав про те, яким повинен бути українець, що мріє про щасливе життя для своєї неньки України. І дійшов висновку, що він повинен бути, перш за все, патріотом, повинен вболівати за долю своєї землі, віддавати усі сили, щоб відновити її, зробити найкращою серед могутніших держав світу. Адже людина є звичайною людиною, яка спроможна забути про все, та тільки, я вважаю, не можна забувати про свою рідну Батьківщину — ту хто тебе виростила, викохала, дала тобі знання та силу. Я знаю, що так вважають майже усі мої друзі, які, як і я, намагаються до своїй державі, своєму народові. Народові, який ще й досі несе на собі тяжкий хрест.
Коли ж Україна стане однією з могутніших держав світу, як весело тріпотітиме наш жовто-блакитний прапор від гордощів за нашу Вітчизну, а з усіх усюд литимуться знайомі до болю слова "Ще не вмерла Україна"! Справдяться сподівання нашого Кобзаря, здійсняться найпотаємніші мрії Великого Каменяра, буде так, як наврочила наша Мавка-Українка. Я вірю в те, що наш народ візьме собі за гасло слова одержимого жагою любові до рідної землі Василя Симоненка, як і я хочу підписатися під ними:
Візьми всього! І мозок мій, і вроду,
І мрій дитинних плеса голубі.
Для мене найсвятіша нагорода —
Потрібним буть, красо моя, тобі.
Щоб полегшити тягар занедбання та тяжких наслідків від минувшини, я й хочу допомагати своїй Батьківщині. Я мрію стати вірним захисником її надбань, примножувати її багатства й захищати її від лиховісних недоброзичливців. Я буду намагатися докладати якнайбільше зусиль, щоб змінилося життя на краще. Тому я хочу вибрати таку професію, яка б не тільки подобатися мені, але й була потрібною нашій молодій державі, нашому народові. Хочу і намагаюсь добре вчитися, щоб мої знання пішли на користь усьому суспільству.
Ніщо так не зігріває, як думка про те, що незабаром моя доля назавжди з'єднається з долею мого народу. І зараз я намагаюсь хоча б чимось допомагати своїй Вітчизні. З часом, коли визначиться мій життєвий шлях, коли я стану зовсім дорослим, я зможу стати гідним своєї величної країни, свого щирого, чудового народу. Але й зараз, на мою думку, я з впевненістю можу сказати: "Я мав $и за найбільшу нагороду потрібним бути своєму народу".
Україна... Це слово кожен українець, кожен патріот вимовляє з неймовірною вдячністю, бо воно вміщує в собі усе, про що тільки може мріяти людина. Це — Батьківщина, яка стала колискою нашої величності, нашої талановитості, нашої неповторності. Це наша рідна земля, наша ненька. її неможливо забути чи зневажити, бо саме вона дає нам сили жити, хоч би й в такий нелегкий час. Це мій народ, який крізь роки знущань виніс несхитну вірність своїй рідній землі.
Я мрію про те, щоб і моє життя не пройшло марно, щоб я зміг хоч чимось до своєму народові. Моїм гаслом стали слова В.Симоненка:
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні, й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Кожен з нас розуміє, що він є одним з багатьох людей, які живуть в Україні. Але й він є часткою народу, а значить, повинен піклуватися про добробут своєї країни, вживати усіх заходів, щоб вона розцвітала усе більше з кожним роком. У мене, завмирає серце, коли я бачу, як навесні починає квітувати природа, наша українська природа. Я радію, коли бачу, як розбудовується наша держава. Але для того, щоб вона ставала усе кращою, ми, українці, повинні об'єднати свої зусилля, повинні стати єдиною родиною, як мріяв Т. Г. Шевченко. Д. Павличко писав:
Вставай, Україно, вставай,
Виходь на дорогу свободи,
Де грає широкий Дунай,
Де ждуть європейські народи.
Я багато думав про те, яким повинен бути українець, що мріє про щасливе життя для своєї неньки України. І дійшов висновку, що він повинен бути, перш за все, патріотом, повинен вболівати за долю своєї землі, віддавати усі сили, щоб відновити її, зробити найкращою серед могутніших держав світу. Адже людина є звичайною людиною, яка спроможна забути про все, та тільки, я вважаю, не можна забувати про свою рідну Батьківщину — ту хто тебе виростила, викохала, дала тобі знання та силу. Я знаю, що так вважають майже усі мої друзі, які, як і я, намагаються до своїй державі, своєму народові. Народові, який ще й досі несе на собі тяжкий хрест.
Коли ж Україна стане однією з могутніших держав світу, як весело тріпотітиме наш жовто-блакитний прапор від гордощів за нашу Вітчизну, а з усіх усюд литимуться знайомі до болю слова "Ще не вмерла Україна"! Справдяться сподівання нашого Кобзаря, здійсняться найпотаємніші мрії Великого Каменяра, буде так, як наврочила наша Мавка-Українка. Я вірю в те, що наш народ візьме собі за гасло слова одержимого жагою любові до рідної землі Василя Симоненка, як і я хочу підписатися під ними:
Візьми всього! І мозок мій, і вроду,
І мрій дитинних плеса голубі.
Для мене найсвятіша нагорода —
Потрібним буть, красо моя, тобі.
Щоб полегшити тягар занедбання та тяжких наслідків від минувшини, я й хочу допомагати своїй Батьківщині. Я мрію стати вірним захисником її надбань, примножувати її багатства й захищати її від лиховісних недоброзичливців. Я буду намагатися докладати якнайбільше зусиль, щоб змінилося життя на краще. Тому я хочу вибрати таку професію, яка б не тільки подобатися мені, але й була потрібною нашій молодій державі, нашому народові. Хочу і намагаюсь добре вчитися, щоб мої знання пішли на користь усьому суспільству.
Ніщо так не зігріває, як думка про те, що незабаром моя доля назавжди з'єднається з долею мого народу. І зараз я намагаюсь хоча б чимось допомагати своїй Вітчизні. З часом, коли визначиться мій життєвий шлях, коли я стану зовсім дорослим, я зможу стати гідним своєї величної країни, свого щирого, чудового народу. Але й зараз, на мою думку, я з впевненістю можу сказати: "Я мав $и за найбільшу нагороду потрібним бути своєму народу".