Твір моя улюблена справа У наш час сучасних технологій Інтернет, комп’ютер, різні ігрові приставки займають майже весь вільний час у дітей та підлітків. Своє хобі є у кожного, питання в тому чи корисне воно? Або хоча б пізнавальне? Якщо цілодобово сидіти за комп’ютером і грати то користі для здоров’я не буде ніякого, тільки викривлений хребет і зіпсований зір. На жаль, мало хто це розуміє, багато хто вже став залежним від соціальних мереж та ігор. Більшість уже і забула про активний і здоровий б життя.
Я ж у свою чергу намагаюся мінімум часу проводити за комп’ютером і телевізором. Оскільки моє хобі – спорт, а точніше волейбол. Як же приємно прийти зі школи, виконати домашнє завдання і не сидіти і байдикувати, а займатися улюбленою справою. Кожен день ми з друзями ходимо грати в волейбол, це корисно і весело. У нас вже є своя команда, ми кілька разів брали участь в змаганнях, де навіть займали призові місця. А головне у нас є мета, ми наполегливо тренуємося і прагнемо бути кращою командою. Дуже приємно усвідомлювати, що з кожним днем моя гра стає якіснішою і кращою. А головне разом зі мною мої друзі, які завжди підтримають. Нещодавно ми змагалися з професійними волейболістами, було дуже цікаво і пізнавально, я побачив, що мені ще є чому вчитися.
Найбільше мені подобається грати в волейбол влітку, тому що гра відбувається на пляжі, де тепло, замість підлоги м’який пісок, і навіть якщо не розрахуєш стрибок і впадеш, коліна залишаться цілими. Зазвичай ми формуємо десять, а іноді і більше команд і влаштовуємо змагання. У цей час багато тренерів приходить подивитися на нас. Я вірю, що колись, після довгих і наполегливих тренувань моя гра стане бездоганною, і мене запросять в справжню команду волейболістів, і я теж стану професіоналом в улюбленій справі. Може колись завдяки своїй завзятості я стану знаменитим спортсменом. Адже я про це мрію, а якщо ще й діяти, то все обов’язково збудеться.
І взагалі я вважаю, що спорт це запорука здорового, довгого, і повноцінного буття. Адже люди які ведуть активний б життя рідко хворіють, і завжди сповнені сил і енергії. І навіть в старості залишаються бадьорими, здоровими і вічно молодими.
Відповідь:
Пояснення: А ви цікавились питанням, чи є добро там, де немає правди? Чи щаслива людина, яка бреше? Чи панує біля неї добро? А я відповім- ні.
Чесна людина завжди викликає повагу, а головне – довіру. Напевно, тому чесність як риса характеру дуже цінується. Адже якщо ми вважаємо людину чесною, ми можемо покластися на її слово, з нею легко і приємно дружити, вести справи. Також можна бути впевненим, що її ставлення до нас щире, що вона думає те, що говорить. І поза очі не стане розповідати про нас гидоту. Що ж таке добро? Добро – це допомагати людям, не ображати, вміти співчувати, довіряти людям, вітатися із посмішкою на обличчі та піднімати настрій людям своєю енергією, а також говорити правду. Навіть якщо правда гірка, вона повинна бути. А якщо ми збрешемо? Скажемо неправду? Можливо людині, яка почує її стане краще, вона почує, що захоче, але вам не стане краще. Брехня до добра не доводить. Неправда породжує нову неправду, і так буде тривати до тієї пори, поки ви не зізнаєтеся. Цим ви втратите довіру людини і щоб ви не говорили, вірити вам не будуть.
Я вважаю, що не буде добра, якщо ви брешете. Такий світ і все повертається сторицею. Неправда-зло. Творіть лише добро!
Відома істина: людина може значно довше прожити без їжі, ніж без води. Ковток прозорої джерелиці, із-цілює мандрівників, поновлює сили хліборобам у спе-котливі жнив’яні днини, дарує радість пастухам. Здавна в народі кажуть: яка криниця - такий і господар, який поріг - така й господиня. У цій приповідці, немов у дзеркалі, відбилася не лише людська працьовитість, але й охайність, адже споконвіків люди намагалися оздобити своє обійстя мистецькими витворами, надати йому вигадливих форм, прикрасити багатою фантазією. І особливо це стосується криниць - цих найевятіших місць. Як тут не згадати прекрасний народний звичай. Майже в кожному селі, на гомінких перехрестях доріг або просто в полі цебенять живі джерела і незвідь-ким їхню невгамовну течію прихо-рошено турботливими руками. Над колодязями зводили всіляких форм дашки. Вони мають і практичну доцільність -вода завжди залишається чистою.
З особливим смаком люди оздоблювали і зовнішнє цямриння. Кому доводилося бувати на Прикарпатті, той переконався в багатстві форм опорядження колодязів. Біля кожного обійстя, немов маленькі диво-му-зейчики, стоять криниці з вежами, поверх яких прикріплено флюгер або вирізьблено зображення голуба. На фронгончиках - різноманітні силуети тварин, квітів, краї оздоблено контурною різьбою або художніми розмальовками…
А яка криниця без зелені? Традиційно обіч них висаджують калину. Це дерево не тільки прикрашає місце, але й оберігає воду від спеки. З ранньої весни духмяніють тут квіти, гудуть бджоли, витьохкують солов’ї, а восени на рябчастих гілках багровіють пучки соковитих ягід. У дбайливих господарів обіч колодязя ще й клумба з квітами сусідитиме чи проляже вузький з природного каменю пїшник, стоятиме чепурненька лавка, відерце й полив’яний кухоль. Криниця у нашому місті. Це не тільки господарські зручності, але й висока естетична потреба, свідчення мистецького смаку, фантазії. Вода із семи криниць. Це не лише поетичне порівняння, художній прийом, але й глибока народна пошана до живих джереЛ