Речення з однорідними членами. Кома між однорідними членами Однорідними називаються члени речення, що виконують одну синтаксичну функцію та пояснюють той самий член речення. Однорідні члени речення мають такі ознаки: - займають позицію одного члена речення; - пов’язані між собою сурядним зв’язком; - пов’язані з тим самим членом речення підрядним зв’язком; - виражають однотипні поняття; - мають переважно однакове морфологічне вираження. Однорідними можуть бути як окремі члени речення (присудки, підмети, додатки, означення, обставини), так і цілі сполучення слів у середині речення: Були і ревнощі, і муки, і докори, і вірші, розпачем налиті — однорідні підмети. Там хати садками вкриті, срібним маревом повиті — однорідні присудки. І барвінком, і рутою, і рястом квітчає весна землю, мов дівчину, в зеленому гаю — однорідні додатки. Береги річки положисті, з великими піщаними плесами, з рідкими кущиками верболозу — однорідні означення. Яблуні дихали цвітом росяно, червоно, біло — однорідні обставини. Однорідні члени речення, що не мають при собі пояснюючих слів, називаються простими: Жито, пшениця і овес — усе разом поспіло й посохло. Однорідні члени речення, при яких є пояснюючі слова, називаються поширеними: На вулиці за хвірткою спинилося двоє перехожих — селянин у брилі і селянка з порожньою сулією з-під молока. Зверніть увагу! Не належать до однорідних членів речення: - слова, що повторюються з метою підкреслення тривалості дії, множини предметів: Іде Котигорошко тим лісом, іде та й іде; - слова у фразеологічних зворотах: ні риба ні м’ясо, і вдень і вночі, ні те ні се; - слова в однаковій формі, що виступають єдиним присудком: Піди виглянь надвір поєднання однорідних членів речення можуть бути: без сполучників, лише сполучниками сурядності, а також комбінованими — безсполучниковим і сполучниковим зв’язками: А я дивлюсь на сизий від води городець, на розпатлані дерева саду, на віхті туману — без сполучників. Широка й безкрая долина зачорніла поміж пологими горами — сполучник сурядності. Нехай же слово, слово золото, печалиться, сміється і цвіте — комбінований. Граматичними засобами вираження однорідності є сурядні сполучники: - єднальні: і (й), та (в значенні і), і-і, ні-ні, ані-ані: І сниться їй той син Іван і уродливий, і багатий. - протиставні: а, але, та (в значенні а), однак, проте, тільки, хоч, зате, а також парні сполучники хоч...але, хоч...проте, хоч...зате: Тече вода в синє море, та не витікає. - розділові: або, чи, а чи, хоч, чи то, як не...то, то...то, не то...не то, чи то...чи то, чи...чи: У Килини та Горпини як не свадьба, то родини. Розділові знаки між однорідними членами речення Кома ставиться: - між однорідними членами, коли немає сполучників: Не дивися так привітно, яблуневоцвітно, не милуй мене шовково, ясносоколово. - між однорідними членами речення, з’єднаними протиставними сполучниками: Полетіла б я до тебе, та крилець не маю. - між однорідними членами речення, з’єднаними повторюваними сполучниками: А човен колихається й колихається, вихоплює з пожмакованих хвиль то плескіт, то зітхання, то клекіт, то гнів. - між парами однорідних членів, з’єднаних сполучниками: Крик та гук, регіт та жарти стоять над річкою. - перед другою частиною парного сполучника як...так, не тільки...а й, хоч...але (та), не так...як, що з’єднує однорідні члени: Людина має бути не тільки здоровою, а й гарною. - коли частина однорідних членів речення з’єднана безсполучниково, а частина — повторюваними сполучниками і (й), та (= і), кома ставиться між усіма однорідними членами, у тому числі і між першими двома (перед першим сполучником): Я пам’ятаю вчительку мою, просту, і скромну, і завжди спокійну. Кома не ставиться: - коли розділові та єднальні сполучники вжиті один раз: Вода при березі починала каламутитись і жовкнути. - між двома дієсловами в однаковій формі, що вказують на рух і його мету: Ой ти, гарний Семене, прийди сядь коло мене. Але: Приходь, посидимо (різні форми дієслів); - між двома однаковими або близькими за значенням словами, з яких друге вжито з часткою не, якщо така словосполука є одним цілим: Вона на нього дивиться не надивиться, дише не надишеться. - у стійких фразеологічних висловах: ні риба ні м’ясо, і сміх і гріх, і вдень і вночі, ні живий ні мертвий, ні пуху ні пера тощо.
Люди дуже часто говорять про те, що потрібно творити добро, і тоді світ стане кращим. «За добро добром відплачують» - говорить народна мудрість. Але з екранів телебачення часто демонструють зовсім протилежне: от зробиш комусь добро, а він тобі злом віддячить.
І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.
Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.
Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.
Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.
Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…
Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.
А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.
Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.
І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.
Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.
Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.
Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.
Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…
Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.
А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.
Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.