Я дуже добре пам'ятаю власні сни. Часто вони бувають настільки яскравими й емоційними, що я кілька годин ходжу під враженням. Бабуся каже, що сни є відображенням внутрішнього світу людини. Утім, ніхто не знає і ніколи не дізнається, звідки і як приходять до нас сни.
Я знаю, що існує легенда про Піщаного Чоловічка, здається, вона поширена у країнах Північної Америки. Піщаний Чоловічок дарує людям сни — це такий дух, що приходить вночі до сплячого і сипле на нього чарівний пісок, з якого і народжується сон... У нас подібної легенди немає, але хіба від того сни стають менш чарівними й захоплюючими?
Одного разу уві сні я прокинувся посеред власної кімнати. Тобто це мені наснилося, що я прокидаюся... Усе було, як звичайно, тільки посеред стіни видно було дивні двері, яких насправді немає. Двері були немов із фільму — важкі, дерев'яні, з кованими оздобами та великими ручками. Звісно, вони одразу привернули мою увагу. Я щосили штовхнув їх — і побачив величезне поле. Зелені трави, неймовірний запах літнього ранку, сонце, багато-багато сонця — світло не тільки затопило весь навколишній пейзаж, а й проникло всередину мене. Одне слово, це було відчуття справжнього щастя. Поле і безкрає синє небо — оце й усе, що я бачив навколо. Раптом я побачив посеред неба величезного білого птаха, крила його були значно більші, ніж у звичайних птахів, а пір'я, довге, мов у павлінів, розвівалося на вітрі. Птах був такого сліпучого білого кольору, що боляче було дивитися! Але мені так хотілося роздивитися його зблизька... Тоді я подумав уголос: «От якби його побачити зблизька!» І не встиг я так подумати, як злетів. У повітрі я швидко наздогнав дивну істоту. Ми летіли поруч, і птах, здається, був радий мені... Я заговорив до нього, а він відповів людським голосом: «Щоб говорити зі мною, ти маєш дати мені ім'я!» Я замислився і замовк. Почуття польоту тривало ще деякий час, а потім я раптом прокинувся.
Я розповів свій сон бабусі, вона сказала, що це дуже гарний сон. Я не знаю, з чим це пов'язано, але мені дуже-дуже щастило після цього сну. Проте мені не давало спокою сказане птахом. Яке ж у нього ім'я? Увечері я намалював птаха — такого, яким бачив уві сні. Я довго дивився на свій малюнок, а потім впевнено підписав унизу — Мрія. Птаха звуть Мрією! Щоб звертатися до мрії, бути ближчим до неї, треба дати їй ім'я — тобто уявити її, сформулювати для себе, обдумати. Усе зійшлося.
На жаль, мені більше не снився Птах-Мрія, але я сподіваюся побачитися з ним у реальному житті, тобто втілити свої мрії... Чарівне царство сновидінь ховає стільки загадок, стільки пригод та цікавих місць. Сни все ще лишаються найбільшою загадкою для мене, але й приносять неабияку насолоду. Колись, можливо, я навчуся розуміти та пояснювати сни, як це робить моя бабуся, поки що ж я просто насолоджуюся своїми мандрами цим чарівним царством
Коли я влітку жив у бабусі, стався один цікавий випадок. У старенької був красивий чорний кіт Мурчик, дуже розумний, але з незалежним характером. Він гуляв по окрузі, наганяючи жах на сусідніх котів та на їх господарів. Якщо його брали на руки, він одразу ж виривався, міг ыще й подряпати.
І ось од ного разу Мурчик зник. Спочатку ми були спокійні, бо раніше він іноді пропадав на ніч або щонайбільше на добу, але вже не з'являвся вдома тиждень. Всі засмутилися. Бабуся боялася, що з котом щось сталося. Вона ходила по вулицях, питала сусідів, шукаючи сіромаху, але Мурчика ніхто не бачив. Якось ми з бабусею проходимо повз одного будинку, а там сидить біля хвіртки чорний кіт дуже схожий на Мурчика. Ми зупинилися, а він швидко підбіг та почав тертися нам об ноги. Це був Мурчик. Виявилося, що господарі будинку, біля якого ми його знайшли, поїхали на кілька днів і випадково залишили кватирку відкритою. Мурчик вліз усередину, бо звідти пахло рибою. Сусіди сушили її у кухні на вікні і злодюга у їх відсутність ласував рибкою. Коли ж господарі помешкання повернулися і помітили той злочин, кіт швидко виліз і втік. Яка незручна ситуація! Нам бабусею було дуже соромно за Мурчика, коли сусіди розповідали цей кумедний випадок. Але вони не розсердилися, бо самі забули зачинити кватирку. Ми всі посміялися. Потім частенько бачили, як Мурчик навідувався до них у двір і довго сидів, сежачи очима за кватиркою, на яку сусіди повісили захисну сітку. Напевно, коти не роблять висновків.
Я дуже добре пам'ятаю власні сни. Часто вони бувають настільки яскравими й емоційними, що я кілька годин ходжу під враженням. Бабуся каже, що сни є відображенням внутрішнього світу людини. Утім, ніхто не знає і ніколи не дізнається, звідки і як приходять до нас сни.
Я знаю, що існує легенда про Піщаного Чоловічка, здається, вона поширена у країнах Північної Америки. Піщаний Чоловічок дарує людям сни — це такий дух, що приходить вночі до сплячого і сипле на нього чарівний пісок, з якого і народжується сон... У нас подібної легенди немає, але хіба від того сни стають менш чарівними й захоплюючими?
Одного разу уві сні я прокинувся посеред власної кімнати. Тобто це мені наснилося, що я прокидаюся... Усе було, як звичайно, тільки посеред стіни видно було дивні двері, яких насправді немає. Двері були немов із фільму — важкі, дерев'яні, з кованими оздобами та великими ручками. Звісно, вони одразу привернули мою увагу. Я щосили штовхнув їх — і побачив величезне поле. Зелені трави, неймовірний запах літнього ранку, сонце, багато-багато сонця — світло не тільки затопило весь навколишній пейзаж, а й проникло всередину мене. Одне слово, це було відчуття справжнього щастя. Поле і безкрає синє небо — оце й усе, що я бачив навколо. Раптом я побачив посеред неба величезного білого птаха, крила його були значно більші, ніж у звичайних птахів, а пір'я, довге, мов у павлінів, розвівалося на вітрі. Птах був такого сліпучого білого кольору, що боляче було дивитися! Але мені так хотілося роздивитися його зблизька... Тоді я подумав уголос: «От якби його побачити зблизька!» І не встиг я так подумати, як злетів. У повітрі я швидко наздогнав дивну істоту. Ми летіли поруч, і птах, здається, був радий мені... Я заговорив до нього, а він відповів людським голосом: «Щоб говорити зі мною, ти маєш дати мені ім'я!» Я замислився і замовк. Почуття польоту тривало ще деякий час, а потім я раптом прокинувся.
Я розповів свій сон бабусі, вона сказала, що це дуже гарний сон. Я не знаю, з чим це пов'язано, але мені дуже-дуже щастило після цього сну. Проте мені не давало спокою сказане птахом. Яке ж у нього ім'я? Увечері я намалював птаха — такого, яким бачив уві сні. Я довго дивився на свій малюнок, а потім впевнено підписав унизу — Мрія. Птаха звуть Мрією! Щоб звертатися до мрії, бути ближчим до неї, треба дати їй ім'я — тобто уявити її, сформулювати для себе, обдумати. Усе зійшлося.
На жаль, мені більше не снився Птах-Мрія, але я сподіваюся побачитися з ним у реальному житті, тобто втілити свої мрії... Чарівне царство сновидінь ховає стільки загадок, стільки пригод та цікавих місць. Сни все ще лишаються найбільшою загадкою для мене, але й приносять неабияку насолоду. Колись, можливо, я навчуся розуміти та пояснювати сни, як це робить моя бабуся, поки що ж я просто насолоджуюся своїми мандрами цим чарівним царством
Коли я влітку жив у бабусі, стався один цікавий випадок. У старенької був красивий чорний кіт Мурчик, дуже розумний, але з незалежним характером. Він гуляв по окрузі, наганяючи жах на сусідніх котів та на їх господарів. Якщо його брали на руки, він одразу ж виривався, міг ыще й подряпати.
І ось од ного разу Мурчик зник. Спочатку ми були спокійні, бо раніше він іноді пропадав на ніч або щонайбільше на добу, але вже не з'являвся вдома тиждень. Всі засмутилися. Бабуся боялася, що з котом щось сталося. Вона ходила по вулицях, питала сусідів, шукаючи сіромаху, але Мурчика ніхто не бачив. Якось ми з бабусею проходимо повз одного будинку, а там сидить біля хвіртки чорний кіт дуже схожий на Мурчика. Ми зупинилися, а він швидко підбіг та почав тертися нам об ноги. Це був Мурчик. Виявилося, що господарі будинку, біля якого ми його знайшли, поїхали на кілька днів і випадково залишили кватирку відкритою. Мурчик вліз усередину, бо звідти пахло рибою. Сусіди сушили її у кухні на вікні і злодюга у їх відсутність ласував рибкою. Коли ж господарі помешкання повернулися і помітили той злочин, кіт швидко виліз і втік. Яка незручна ситуація! Нам бабусею було дуже соромно за Мурчика, коли сусіди розповідали цей кумедний випадок. Але вони не розсердилися, бо самі забули зачинити кватирку. Ми всі посміялися. Потім частенько бачили, як Мурчик навідувався до них у двір і довго сидів, сежачи очима за кватиркою, на яку сусіди повісили захисну сітку. Напевно, коти не роблять висновків.