Людина – істота і духовна, і матеріальна. Спокус навколо багато, приборкати пристрасть іноді дуже важко. Та й іти на компроміс із власним сумлінням не просто. Що ж має в людині переважати – матеріальне чи духовне? Де та золота середина?
Я згоден з тим, що людина – істота і матеріальна, і духовна. Чи має щось переважати над іншим, тут кожен вирішує для себе. Та чому обов’язково має виникнути конфлікт між матеріальними бажаннями людини та її сумлінням? Чи нема в досягати мети, не зраджуючи духовних ідеалів? Чи насправді наш світ такий, що в ньому можна бути або багатим грошима, або внутрішньою красою? Я вважаю, що відповіді на всі ці питання мають бути негативними.
На мою думку, одна з основних задач життя людини – це віднайти внутрішню рівновагу, при якій можливим э задоволення матеріальних потреб без того, аби «втрачати душу». Духовне та матеріальне в людині має співіснувати гармонійно, так щоб розвиток одного допомагав розвиткові іншого. Буває, хтось зовсім не зацікавлений у грошах, згадаємо, наприклад, Григорія Сковороду, для якого щастя полягало у нематеріальних речах. А хтось інший любить гарні речі, хоче мати великий будинок, зручну та красиву автівку. І в цьому немає нічого поганого, якщо людина від цього щаслива. Вона розвивається, вчиться, працює заради цього. Звичайно, трапляються й «крайні випадки», наприклад, висміяні у творах «Сто тисяч» та «Хазяїн» І. Карпенко-Карого, де головні герої в погоні за наживою стають просто смішними та жалюгідними.
Звичайно, коли щось стає пристрастю, воно обмежує людину, бо вона нічого, крім об’єкту своїх бажань, не помічає. У такому стані можна зіпсувати відношення з близькими та пройти повз безлічі інших цікавостей у житті. Та спокуса буває не тільки матеріального плану. Можна піти на компроміс із сумлінням і через небажання образити чи зробити боляче, страх втратити чиєсь кохання тощо. Для мене, наприклад, дивина, що монахи доводять себе до фізичного виснаження заради наближення до бога.
Отже, я вважаю, що немає однозначної відповіді на це питання, бо всі люди різні. Добре, коли людина в змозі задовольнити всі свої потреби – і духовні, і матеріальні.
Тарас Шевченко Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, незламного духу, яка здобуласвітову славу. Увібравши в себе душу народу,Великий Кобзар піднісйого духовну велич ікрасу на небачену висоту, чим збагатив увесь світ. Торкаючись серцем Шевченківських творів, ми проймаємось їх ідеєю, тим самим зобов'язуємо себе до виконання поетових заповітів.
Ось і в суботу, 16 серпня, в продовження заходів, запланованих з нагоди 200-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка, від Липовецької загальноосвітньої школи№3 стартував 2 етап велопробігу "Тарасовими шляхами по Вінниччині". Очолив його наш історик краєзнавець, ініціатор багатьох гарних та змістовних заходів, дослідник подільських шляхів Шевченка Олександр Роговий.
Серед учасників велопробігу був також наш земляк, нині киянин,адміністратор Вікіпедії,Віктор Семенюк.
Учасників велопробігу привітала заступник міського голови Валентина Тращук і зупинилась на заходах, які передували цій події.
Це конкурс творчих робіт старшокласників загальноосвітніх шкіл"Свіча, запалена відсерця", читання поезій Шевченка у дошкільних установах, конкурс малюнків,“круглий стіл" “У кожній думі Кобзаря живе могуття України", проведення ярмарків із збору коштів на пам'ятник Кобзареві. Це підготовка до видання праць дослідника Олександра Рогового та кращих творів липовчан, учасниківта переможців конкурсутворчих робіт. Заступник директора загальноосвітньої школи №3 Руслан Побережець доповів, що школа подала клопотання на присвоєння їй звання ім. Тараса Шевченка. З хвилюванням виступив Віктор Семенюк, розповівши про моральні цінності, які із раннього дитинства черпав із Кобзаревих творів. У Попівці в будинку культури з цікавістю оглянули Шевченкову світлицю і портрет Кобзаря, роботи місцевого художника Івана Шкуропата, у Іваньківській школі — фреску нашого художника Василя Дегтярьова "Думи мої думи .
Людина – істота і духовна, і матеріальна. Спокус навколо багато, приборкати пристрасть іноді дуже важко. Та й іти на компроміс із власним сумлінням не просто. Що ж має в людині переважати – матеріальне чи духовне? Де та золота середина?
Я згоден з тим, що людина – істота і матеріальна, і духовна. Чи має щось переважати над іншим, тут кожен вирішує для себе. Та чому обов’язково має виникнути конфлікт між матеріальними бажаннями людини та її сумлінням? Чи нема в досягати мети, не зраджуючи духовних ідеалів? Чи насправді наш світ такий, що в ньому можна бути або багатим грошима, або внутрішньою красою? Я вважаю, що відповіді на всі ці питання мають бути негативними.
На мою думку, одна з основних задач життя людини – це віднайти внутрішню рівновагу, при якій можливим э задоволення матеріальних потреб без того, аби «втрачати душу». Духовне та матеріальне в людині має співіснувати гармонійно, так щоб розвиток одного допомагав розвиткові іншого. Буває, хтось зовсім не зацікавлений у грошах, згадаємо, наприклад, Григорія Сковороду, для якого щастя полягало у нематеріальних речах. А хтось інший любить гарні речі, хоче мати великий будинок, зручну та красиву автівку. І в цьому немає нічого поганого, якщо людина від цього щаслива. Вона розвивається, вчиться, працює заради цього. Звичайно, трапляються й «крайні випадки», наприклад, висміяні у творах «Сто тисяч» та «Хазяїн» І. Карпенко-Карого, де головні герої в погоні за наживою стають просто смішними та жалюгідними.
Звичайно, коли щось стає пристрастю, воно обмежує людину, бо вона нічого, крім об’єкту своїх бажань, не помічає. У такому стані можна зіпсувати відношення з близькими та пройти повз безлічі інших цікавостей у житті. Та спокуса буває не тільки матеріального плану. Можна піти на компроміс із сумлінням і через небажання образити чи зробити боляче, страх втратити чиєсь кохання тощо. Для мене, наприклад, дивина, що монахи доводять себе до фізичного виснаження заради наближення до бога.
Отже, я вважаю, що немає однозначної відповіді на це питання, бо всі люди різні. Добре, коли людина в змозі задовольнити всі свої потреби – і духовні, і матеріальні.
Ось і в суботу, 16 серпня, в продовження заходів, запланованих з нагоди 200-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка, від Липовецької загальноосвітньої школи№3 стартував 2 етап велопробігу "Тарасовими шляхами по Вінниччині". Очолив його наш історик краєзнавець, ініціатор багатьох гарних та змістовних заходів, дослідник подільських шляхів Шевченка Олександр Роговий.
Серед учасників велопробігу був також наш земляк, нині киянин,адміністратор Вікіпедії,Віктор Семенюк.
Учасників велопробігу привітала заступник міського голови Валентина Тращук і зупинилась на заходах, які передували цій події.
Це конкурс творчих робіт старшокласників загальноосвітніх шкіл"Свіча, запалена відсерця", читання поезій Шевченка у дошкільних установах, конкурс малюнків,“круглий стіл" “У кожній думі Кобзаря живе могуття України", проведення ярмарків із збору коштів на пам'ятник Кобзареві. Це підготовка до видання праць дослідника Олександра Рогового та кращих творів липовчан, учасниківта переможців конкурсутворчих робіт. Заступник директора загальноосвітньої школи №3 Руслан Побережець доповів, що школа подала клопотання на присвоєння їй звання ім. Тараса Шевченка. З хвилюванням виступив Віктор Семенюк, розповівши про моральні цінності, які із раннього дитинства черпав із Кобзаревих творів. У Попівці в будинку культури з цікавістю оглянули Шевченкову світлицю і портрет Кобзаря, роботи місцевого художника Івана Шкуропата, у Іваньківській школі — фреску нашого художника Василя Дегтярьова "Думи мої думи .