Треба розставити розділові знаки.підкреслити відокремлені обставини й указати б їх вираження
Забувши все на світі я в ніч твою лечу-туди, де вітер свище і плеще по плечу.І шкода,що життя переплутане вкрай суєтою пролітає крізь нас полишаючи смутку сліди. Вчорашнім днем не перестану снити чекаючи на заповітну мить. Батько мій обпершись об одвірок проводжає в небо журавлів. Так ми прощаємося з учорашнім болем осмислюючи істину сповна.Так ми буа в задумі летимо вдивляючись на обрій відлетілий.Заманулось мені завернуть до весняного саду і складати пісні пригорневши до серця досаду. Нектар життя метелик п'є торкнувшись крильцями кохання.Роса ранкового туману поволі капа на стежки ще спочива село саманне сховавши в вікнах рушники.

Доля народу - це доля кожного з нас, і залежить вона виключно від нас. від наших вчинків, думок, поведінки. ми не маємо права бути байдужими, і повинні робити все для того, щоб доля нашого народу була якомога щасливішою та світлішою. що ж потрібно робити для цього? ? ну найперше - змінити себе : відкинути егоїзм, байдужість, черствість, і тоді будуть зміни. україна починається з нас. ми повинні бути свідомими громаданинами своєї держави, не стояти осторонь її проблем, брати активну участь у подіях, від яких залежить її доля. думка "я не піду на вибори, мій голос ітак нічого не вирішить" повинна бути забутою раз і назавжди, і більше ніколи не звучати навіть у власних думках. наша щира любов до свого народу і є запорукою його щасливою долі. дуже шкода, що не всі це розуміють.

     Наше життя минає непомітно. Сьогодні я хотів би повернути вчорашнє, та це неможливо. Хіба що хтось збудує машину часу і здійсниться мрія багатьох - повернутися у своє дитинство, свої юні студентські роки. Але, на жаль, це призвело б до непоправних наслідків: катастрофи, війни, хвороби тощо.
     Я вважаю, що яскраві моменти створюємо ми - люди. Тому яскраве запам'ятовується найкраще. Це ті моменти, заради яких варто жити: незабутні дитячі враження від сонячного лоскотання, жалючої кропиви, духмяних квітів і трав, легенького вітерцю під час купання у річці; злети і падіння шкільного періоду; подорожі світом.
    Час від часу я пригадує все, що зі мною були. Це доволі цікавий процес. Перебираю світлини свого життя так, ніби гортаю їх за до планшета.
     Отже, творцями митей є ми самі. Якщо ми не пригадуватимемо минулого, ми не матимемо майбутнього. Наостанок скажу словами Ліни Костенко: "І час летить, не стишує галопу (...) А ми живі, нам треба поспішати".