тисячі літ живе народ наш на прекрасній землі. Скільки було заздрісних ворогів які хотіли зіпхнути його з цієї землі знищити пустити в непам'ять! А він стояв уперто непохитно вороги ж гинули безслідно.​

-Привіт!
-Привіт!
-Що ти можеш сказати про знання?
-Знання-дуже важливі на теперішній час,адже прийде такий момент, коли ти мусиш показати свої знання.
-Зрозуміло,значить велику роль у нашому житті виконує знання.
-Ще й як,ти маєш знати все на хорошу оцінку,хоча оцінка роль велику не відіграє.
-Хм,а що ж тоді виграє роль ,як не оцінка?
-Знання в голові,тому що ти знаєш залишиться в голові,якщо заради оцінки вивчив(ла),а на наступний день забув(ла),це не знання.
-Тепер я розумію,що знання - сила,а оцінка це лише бал який оцінюює твоя вчителька .

И вот шла однажды поутру девочка Даша мимо того пустыря. Она жила с
подругами в пионерском лагере, а нынче утром проснулась и заскучала по
матери. Она написала матери письмо и понесла письмо на станцию, чтобы оно
скорее дошло. По дороге Даша целовала конверт с письмом и завидовала ему,
что он увидит мать скорее, чем она.
На краю пустыря Даша почувствовала благоухание. Она поглядела вокруг.
Вблизи никаких цветов не было, по тропинке росла одна маленькая травка, а
пустырь был вовсе голый; но ветер шел с пустыря и приносил оттуда тихий
запах, как зовущий голос маленькой неизвестной жизни. Даша вспомнила одну
сказку, ее давно рассказывала ей мать. Мать говорила о цветке, который все
грустил по своей матери - розе, но плакать он не мог, и только в
благоухании проходила его грусть.
"Может, это цветок скучает там по своей матери, как я", - подумала
Даша.
Она пошла в пустырь и увидела около камня тот маленький цветок. Даша
никогда еще не видела такого цветка - ни в поле, ни в лесу, ни в книге на
картинке, ни в ботаническом саду, нигде.