Тихо-тихо в пахучих полях. Степи лани гаї усе дрімає навколо. Мир спокій і добробут розлиті в повітрі пронизані місячним сяйвом. Цокотять по білому шляху кінські підкови лунає пісня котиться відлунням по стернях. Спить розкішна Україна. Мабуть їй сняться сни щастя. Спить усе ярки й переярки ліски й переліски улоговини й степи хутори й села. Спить колисьдике а тепер заоране поле. Яка ж ти прекрасна рідна земле! роставити розділові знаки

Це був теплий погожий день. Яскраво світило сонечко, голубіло блакиттю небо, шуміла річка. Ледве чутний вітер де-не-де повіяв. Ось і зараз заблудив він у поле, а там-спориші. Вітер стелеться над землею, здіймається вище і наче невидима рибка пірнає у спориші. Рослинки хиляться, прогинаються під тиском вітру, наче витанцьовують химерний танець під музику навколишньої природи та вітру. А потім вітер кидається вгору все вище й вище і полишаючи поле, летить далі, шукати нових танцюристів котрі б танцювали під музику природи та його, вітру...

Відповідь:

“Книжки – це вікна, через які виглядає душа” Генрі Бичер

Я дуже полюбляю читати книжки. На мою думку, вони роблять людину кращою, збагачуючи її світогляд та налаштовуючи на правильні моральні орієнтири. Читати книжки – це як ніби відкривати кожен раз нові світи, не виходячи з дому. Серед книжок, що були мною прочитані, є різні жанри: від класичних творів великих митців до сучасного фентезі.

Але, як і в кожного читача, в мене є улюблена книга.

Я захоплююся творчістю Джона Фаулза. Його твори відрізняються глибоким філософським змістом та психологізмом. Серед усіх його творів хочу виокремити роман “Колекціонер”.

Він вразив мене до глибини душі.