Тестові завдання, контрольна робота

                           Свято у грибів.
Тихий ранок... Ліс...Свіже повітря. І де-не-де чути якісь дивні звуки - це говорять між собою гриби:
- Привіт Опеньок!
- Привіт Лисичко!
- Ти не знаєш де збираються гриби на сьогоднішнє свято? - спитав Опеньок.
- Ой, так це ж під Польовою Сосною. - Лисичка мудро відповіла
- Дуже тобі дякую! А ти підеш? - цікаво запитав Опеньок
- О так, звісно, я не пропущу це - відповіла лисичка, і у двох вони пішли на свято.
 На святі було дуже багато різних грибів, вони співали, танцювали. Як раптом прийшла людина - лютий монстр який нищив їх. І всі вони почали втікати хто куди!
  Лисичка під травичку, Опеньок під листя, Білий - у землю, маслюк прикинувся поганим.
Людина пройшла, і всі вони далі продовжили своє чудове Грибове свято. 

Этот роман - вторая книга дилогии известного украинского советского писателя о Т. Г. Шевченко. Она продолжает и завершает изображение страдальческой жизни великого Кобзаря, начатое в романе "Сын воли". Годы ссылки, освобождения и трудный путь к бессмертию в терновом мире самодержавия легли в основу книги. Чогось було сьогоднi йому так важко дихати. Гадав, тому виною задуха в хатi Лазаревського, - де вiн пробув години двi, не бiльше, - й тепер, уже надворi, в холоднiй, сiрiй мжичцi хапав повiтря жадiбно, як риба, викинута на суходiл. Такого з ним ще не траплялося. Хворiв не раз, звичайно, але щоб так давило груди... Може, тому виною лiкар? "Тарасе, вам поберегтися треба, полiкуватися!.." - сховав пiд брови очi. Цей Едуард Барi нагонить страху на будь-кого, знайде в тобi хворобу, хоч ти як дуб... Навiщо дався вислухати!.. Ну, занедужав трохи, ну, схуд, змарнiв... Ось вирветься на Укра©ну - i все мине!.. Ця мжичка, i ця Нева, з яко© тягне холодом, неначе з льоху, хiба уже одному тут вкоротили вiку... А вiн не дасться, дзуськи! Майне собi на милу рiдну землю, оселиться бiля Днiпра, в сво©й сосновiй хатi, посадить вишнi, яблунi... Примружив очi - й тихо йому пахнуло цвiтом, пробiг вiтрець, торкнувшись його чола. Ударила об берег хвиля... Глухо, аж нiби гнiвно... Що це з його Днiпром?.. А-а, то Нева. Вона весь час розбурхана, неначе прагне вирватися iз кам'яного жолоба, яким ©© скували люди... Вирватися... Чомусь усе частiше зринав це рiшуче слово в його думках... Минув свою домiвку й вийшов на спорожнiлу набережну. Безмовнi вiчнi сфiнкси похмуро щулилися в густiй моквi. ╞м, певно, також мариться тепло та сонце, рiдний далекий край... На тому боцi рiчки ледь-ледь проблиску╨ ряд лiхтарiв. А