Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.
Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.
У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам"яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.
Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.
Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір"їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір"я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.
Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом – Віднем, пуповина – з папським містом Римом, груди й робочі руки – з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево – "шляхетчиною", тобто Польщею.
Мене завжди цікавило питання, що ж саме єднає мене з моїми пращурами, який зв’язок існує між сучасним і минулим?
Перше, що єднає мене з пращурами, це земля, на якій я живу. Споконвічно на українських землях жили мої предки, обробляли цю землю, вважаючи її святою, будували на ній своє житло. Кожний клаптик цієї землі вони відвойовували в іноземних загарбників, яких було чимало. Авжеж, українська земля надзвичайно родюча, і багато хто хотів прибрати цей ласий шматочок до рук. Але не дозволив цього український народ. Завзято обороняв він рідну землю і від турецько-татарських орд, і від панської Польщі. І зараз, живучи у своїй рідній країні, я не можу не радіти з того, що являюся нащадком цього великого народу.
Друге, що міцно зв’язує мене із минулим, це моя мова. Українською мовою говорять мої батьки, мої бабуся та дідусь. На цій мові розмовляли і мої пращури. Багато чого довелося витерпіти їм, аби дістати право говорити рідною мовою. Адже не дозволяли українцям розмовляти своєю споконвічною мовою, називали її мужицькою. Змушували говорити або російською, або польською мовами. Але й це випробування мужньо склали наші пращури, відвоювали свою рідну мову. І зараз я можу вільно, не боячись, говорити українською мовою, бо це ж моя рідна мова!
Третє, це обряди, які йдуть ще з дохристиянських часів. Звісно, вони тісно переплелися із християнськими, але все ж таки продовжують жити. Узяти хоча б ворожіння дівчат на Різдво та Водохрестя.
Отже, сучасні українці надзвичайно міцно зв’язані із своїм минулим, із своїми великими пращурами, завдяки яким ми й маємо таку чудову країну — Україну!
Я пишаюсь тим, що маю пращурами такий великий народ.
Світоглядні уявлення
Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.
Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.
У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам"яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.
Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.
Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір"їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір"я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.
Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом – Віднем, пуповина – з папським містом Римом, груди й робочі руки – з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево – "шляхетчиною", тобто Польщею.
Перше, що єднає мене з пращурами, це земля, на якій я живу. Споконвічно на українських землях жили мої предки, обробляли цю землю, вважаючи її святою, будували на ній своє житло. Кожний клаптик цієї землі вони відвойовували в іноземних загарбників, яких було чимало. Авжеж, українська земля надзвичайно родюча, і багато хто хотів прибрати цей ласий шматочок до рук. Але не дозволив цього український народ. Завзято обороняв він рідну землю і від турецько-татарських орд, і від панської Польщі. І зараз, живучи у своїй рідній країні, я не можу не радіти з того, що являюся нащадком цього великого народу.
Друге, що міцно зв’язує мене із минулим, це моя мова. Українською мовою говорять мої батьки, мої бабуся та дідусь. На цій мові розмовляли і мої пращури. Багато чого довелося витерпіти їм, аби дістати право говорити рідною мовою. Адже не дозволяли українцям розмовляти своєю споконвічною мовою, називали її мужицькою. Змушували говорити або російською, або польською мовами. Але й це випробування мужньо склали наші пращури, відвоювали свою рідну мову. І зараз я можу вільно, не боячись, говорити українською мовою, бо це ж моя рідна мова!
Третє, це обряди, які йдуть ще з дохристиянських часів. Звісно, вони тісно переплелися із християнськими, але все ж таки продовжують жити. Узяти хоча б ворожіння дівчат на Різдво та Водохрестя.
Отже, сучасні українці надзвичайно міцно зв’язані із своїм минулим, із своїми великими пращурами, завдяки яким ми й маємо таку чудову країну — Україну!
Я пишаюсь тим, що маю пращурами такий великий народ.