Тема: Ю. Вінничук. "Місце для дракона". Дракон Грицько - поет і художник. Дати письмову відповідь на питання: "Чому не знайшлося місця драконові серед людей"міні-проект
У веснянім буянні біліли сади. Цвіли бузина та калина, мов шапками снігу понакривались. Сяяла білим цвітом журлива черемха. Хоч зазвичай усі ті кущі й дерева не цвітуть ніколи в один і той самий день, але тієї весни вони чомусь цвіли разом. Пелюстки весняних квітів України білою метелицею вихорились над землею. Усе навколо світилось і сяяло.
Пізній місяць виплив з-поза обрію на перистих хмаринах, на подраних небесних пуховиках. Блиснула синім вогнем ріка. Усе довкола засвітилося печальним і тихим світлом. Навкруги завидніло, неначе вдень, бо все навколо було біле.
Михайлик перешугнув через паркан садиби і опинився в старому вишневому садку. Тут над усім панував той самий місяченько. Під ногами перекочувались місячні плями, пересіяні через гілля та листя вишень, яке хилилось од кволого вітру.
Ступаючи обережно, мов кіт по стерні, парубок скрадався до заплетеного хмелем будинку, до вікна на другому поверсі.
Михайлик незчувся, як ззаду хтось підійшов. Пролунав вражений вигук: «Михайле!» Перед хлопцем стояла його мати. Шануючи предківські приписи чемності, мати тягла Михайла геть від того вікна, розпитуючи, коли ж він зашле до дівчини ста ростів.
- Лідо, скажи, будь ласка, чим ти займаєшся, окрім школи.
- Я навчаюся в 11-му класі й після закінчення школи збираюся вступати до університету, тому ходжу на додаткові заняття. Я - головний редактор шкільної газети «117-й квартал». Окрім цього, займаюся художньою гімнастикою в школі Дерюгіних. Створюю сайти для змагань. Нещодавно стала суддею міжнародної категорії з художньої гімнастики.
- Ти «йдеш» на золоту медаль. Як тобі вдається поєднувати навчання зі своїм захопленням?
- Часу й справді обмаль. Після уроків я йду на тренування, після тренування - на додаткові заняття. Але і вдома на мене чекають не тільки уроки.- Якщо в тебе є вільний час, що полюбляєш робити?
- Звичайно, у мене є вільний час. Я люблю ходити по магазинах, прогулюватися Києвом... Але чого я не підтримую, так це безглуздого вештання вулицями. Свій час, на мою думку, слід використовувати з користю: спілкуватися, знайомитися з новими людьми.
- Ти живеш у шаленому темпі й устигаєш зробити все. У чому твій секрет?
- Мабуть, у тому, що намагаюся розписати кожний день по хвилинах. Я завжди знаю, що робитиму сьогодні, завтра, через три дні. Але обходжусь без щоденника, свої плани тримаю в голові.
- А не буває такого, що тобі хочеться покинути все і просто полежати на дивані й подивитися телевізор?
- Буває і дуже часто. Що я роблю в такому разі? Просто лягаю на диван і дивлюся телевізор. Мені вистачає години, щоб розслабитись і відпочити.
- Твоє гасло?- Через тернії до зірок. Я вважаю, що кожна дитина починає своє життя з нуля і в неї завжди є час і можливості розвивати себе. Дуже важливо не залишатися на місці, а постійно вдосконалюватися.
- Дякую тобі, Лідо, за розмову й бажаю успіхів.
(За матеріалами агентства «Юн-прес» Київського палацу дітей та юнацтва )
Інтерв’ю
Інтерв’ю — це бесіда журналіста (іншої особи) з особою, думки, коментарі чи враження якої мають громадський інтерес. Інтерв’ю є одним із найпоширеніших жанрів журналістики та публіцистики.
Пізній місяць виплив з-поза обрію на перистих хмаринах, на подраних небесних пуховиках. Блиснула синім вогнем ріка. Усе довкола засвітилося печальним і тихим світлом. Навкруги завидніло, неначе вдень, бо все навколо було біле.
Михайлик перешугнув через паркан садиби і опинився в старому вишневому садку. Тут над усім панував той самий місяченько. Під ногами перекочувались місячні плями, пересіяні через гілля та листя вишень, яке хилилось од кволого вітру.
Ступаючи обережно, мов кіт по стерні, парубок скрадався до заплетеного хмелем будинку, до вікна на другому поверсі.
Михайлик незчувся, як ззаду хтось підійшов. Пролунав вражений вигук: «Михайле!» Перед хлопцем стояла його мати. Шануючи предківські приписи чемності, мати тягла Михайла геть від того вікна, розпитуючи, коли ж він зашле до дівчини ста ростів.
- Лідо, скажи, будь ласка, чим ти займаєшся, окрім школи.
- Я навчаюся в 11-му класі й після закінчення школи збираюся вступати до університету, тому ходжу на додаткові заняття. Я - головний редактор шкільної газети «117-й квартал». Окрім цього, займаюся художньою гімнастикою в школі Дерюгіних. Створюю сайти для змагань. Нещодавно стала суддею міжнародної категорії з художньої гімнастики.
- Ти «йдеш» на золоту медаль. Як тобі вдається поєднувати навчання зі своїм захопленням?
- Часу й справді обмаль. Після уроків я йду на тренування, після тренування - на додаткові заняття. Але і вдома на мене чекають не тільки уроки.- Якщо в тебе є вільний час, що полюбляєш робити?
- Звичайно, у мене є вільний час. Я люблю ходити по магазинах, прогулюватися Києвом... Але чого я не підтримую, так це безглуздого вештання вулицями. Свій час, на мою думку, слід використовувати з користю: спілкуватися, знайомитися з новими людьми.
- Ти живеш у шаленому темпі й устигаєш зробити все. У чому твій секрет?
- Мабуть, у тому, що намагаюся розписати кожний день по хвилинах. Я завжди знаю, що робитиму сьогодні, завтра, через три дні. Але обходжусь без щоденника, свої плани тримаю в голові.
- А не буває такого, що тобі хочеться покинути все і просто полежати на дивані й подивитися телевізор?
- Буває і дуже часто. Що я роблю в такому разі? Просто лягаю на диван і дивлюся телевізор. Мені вистачає години, щоб розслабитись і відпочити.
- Твоє гасло?- Через тернії до зірок. Я вважаю, що кожна дитина починає своє життя з нуля і в неї завжди є час і можливості розвивати себе. Дуже важливо не залишатися на місці, а постійно вдосконалюватися.
- Дякую тобі, Лідо, за розмову й бажаю успіхів.
(За матеріалами агентства «Юн-прес» Київського палацу дітей та юнацтва )
Інтерв’ю
Інтерв’ю — це бесіда журналіста (іншої особи) з особою, думки, коментарі чи враження якої мають громадський інтерес. Інтерв’ю є одним із найпоширеніших жанрів журналістики та публіцистики.