Тема:особливості побудовм речень з однорідними членами. Які помилки ви помітили?Запишіть речення правельно.

1. У гідропарку діти відпочивали не лише біля річки, я й каталиея на каруселях. 2. Автотранспортне підприемство займаеться перевеаенням па- cажирів і школярів. З. На будівництві та проектному центpі працюють досвідчені інженери. 4. Людину не тільки можна образити словом, а дією. 5. Уcі вболівали й вірили в перемогу наших спортсменів. 6. 3 дитинства він лобив і демонстрував неабиякі здібності в спорті. 7. Сім'я трыох ocіб і бабуci шукає тимчасове житло. 8. Підприемство за на роботу бухгалтерів, водіїв, мешканців міста.

Кожен предмет українського національного одягу має свою історію. Так і звичайна сорочка. Вона, як і чимало інших оберегів, супроводжувала українця від народження до смерті.

Першу сорочку дитині обов'язково обшивали коло пазушки синім шовчиком на чисте, щасливе, присвячене Богу життя.

Дівчина повинна була подбати про свою сорочку сама. Це був тривалий шлях: від сіяння конопель до ткацтва полотна, кількаразового вибілювання і пошиття виробу. Тоді його оздоблювали, але нікому не давали вшивати візерунку, щоб добра доля не відвернулася.

Весільна сорочка була особливою. "У ній вінчаються і кінчаються",  - казали люди. Тож зберігалася до смерті і більше з дня весілля не вдягалася. Не зичилася і не бралася з чужого плеча, не продавалася, хіба по смерті дарувалася. Тоді слугувала пам'яттю, а не предметом одягу.

Апостроф треба писати у слові

Б пам"яттю

Прикметником є слово

А добра

3. У реченні «Вона, як і чимало інших оберегів, супроводжувала українця від народження до смерті.» виділений фрагмент є

В вставним сполученням слів

4. Речення «Весільна сорочка була особливою» поширене

Б означенням

5.Слово «нікому» треба писати

А разом

Кожен предмет українського національного одягу має свою історію. Так, і звичайна сорочка. Вона як і чимало інших оберегів супроводжувала українця від народження до смерті.

Першу сорочку дитині обов'язково обшивали коло пазушки синім шовчиком на чисте, щасливе, присвячене Богу життя.

Дівчина повинна була подбати про свою сорочку сама. Це був тривалий шлях від сіяння конопель, до ткацтва полотна, кількаразового вибілювання і пошиття виробу. Тоді його оздоблювали, але нікому не давали вшивати візерунку, щоб добра доля не відвернулася.

Весільна сорочка була особливою. У ній вінчаються і кінчаються - казали люди. Тож зберігалася до смерті і більше з дня весілля не вдягалася.

Не зичилася і не бралася з чужого плеча, не продавалася, хіба по смерті дарувалася. Тоді слугувала пам'яттю а не предметом одягу.