Історичне минуле нашого народу було є і буде одним з найяскравіших прикладів мужності хоробрості та незламності Українського духу!Як не прикро це визнавати ,але Україна більшу частину свого існування залишалася слаборозвиненою,невільною країною в якій заборонялося не те що поширення культури та розвитку а навіть рідна мова!Це дійсно зіграло важлив у роль на формуванні сучасної незалежної держави.Звичайно ,що історія та наше минуле зіграло не аби яку роль на формуванні і нашої молоді.Коли хлопці дивлятьчя на славетні подвини своїх пращурів -козаків вони майже цілком поринають у ту войовничу та пригодницьку атмосферу відразу виникає біжання захищати свою Батьківщин так-як її захищали наші батьки ті діди.Деякі несуть цей запал напротязі всього життя і сповнюють свій дух бажанням до цілковитої незалежності!Адже,якщо документи й свідчать ,що ми уже не кріпаки і нікому не підвладні я не вважаю це цілковитою правдою!Хоч життя й налагодилось правди в ньому не побільшало!Звичайно історія вплинула і на дівчат!Українки завжди були найгарнішими і залишаються такими і понині!Ми завжди були працьовиті та невсипущі хазяйки!Історія виховола наш дух нашу волю заклала звички та традиції давніх часів їх будемо нести з собою все життя!Моя Батьківщина,моє натхнення!Її історія це наче рядки білого вірша!Я пишаюся ,що я українка!
– Ж-ж-жарко... Ж-ж-жорстоке Сонце.
Образилося Сонце, сховалося за хмару. Похмуро стало, квіти пелюстки згорнули, мурахи свої домівки позачиняли.
– Як тепер без Сонечка жити? – зашепотіли Дерева.
– Ось я,– сказав хтось ледь чутно, і всі побачили червонокрилого жучка, якого теж Сонечком звали.
– А ти можеш землю зігрівати? – спитали Дерева.
– Ні,– зітхнуло Сонечко,– я попелиць знищую та інших дрібних шкідників.
– За це тобі, Сонечку вклонилися Дерева і знову зашепотіли: – Як без Сонечка жити?
А Джміль гудів:
– Ж-ж-жаль, квіти пелюстки згорнули, ж-ж-жаль.
– Жаль?! – обурилися Дерева. – А хто Сонце жорстоким назвав?
Став Джміль у Сонця пробачення просити:
– Ж-ж-жити без тебе не можна, пробач мені.
Виглянуло Сонце з-за хмари, усміхнулося. Зраділи дерева, квіти розкрилися, а Джміль над ними гудів:
– Ж-ж-жарко, але не дуж-ж-же...