Так у ІІІ тис. до н. е. з індоєвропейської прамови виокре- милася праслов'янська мова. Праслов'янська мова (спільнослов'янська) це мова- предок усіх сучасних слов'янських мов (української, ро- сійської, білоруської, польської та ін.). Вона проіснувала майже 2 тисячі років з І тис. до н. е. до VІ ст. н. е. Цю мову легко розуміли всі племена, що заселяли тери- торію від Вісли й Одри до Дону й Волги, від Карпат до Балтики. Однак, як стверджує мовознавець Іван Огієнко, «уже від самого початку праслов'янська мова не була зовсім однакова, бо весь народ жив окремими родами, які пізніше почали гуртуватися в окремі більші племена, і тому праслов'янська мова почала ділитися на окремі говірки». Українська мова є однією з найдавніших індоєвропей- ських і прямою спадкоємницею мов тих слов'янських племен, що населяли територію сучасної України, лян, сіверян, древлян, тиверців, уличів та ін. Існують припущення, що українська мова має набагато давніше походження. Ще в 1879 році польський учений- віст Михайло Красуський у своїй праці «Давність української мови» наголошував, що українська мова не тільки старіша від усіх слов'янських, а й від санскриту, грецької, латинської та інших арійських мов. Про це свідчать і давні фольклорні твори, наприклад календар- но-обрядові пісні. Український мовознавець Олександр Потебня стверджував, що веснянка «А ми просо сіяли » існувала в Україні вже в I тис. до н. е., а колядки про сот ня віту птахами (тобто ще з дохристиянських часів) навряд чи перекладалися з якоїсь давнішої мови на українську, адже християни не мали в тому потреби. Виписати тези
не вір словам , а вір ділам
семеро одного не ждуть
хто питає, той не блудить
не зазнавши гіркого, що ти знаєш про солодке?
чули дзвін та не узнали, де він
не знав, не знав та й забув
моя хата скраю, я нічого не знаю
якщо на своєму язиці не втримаєш, то на чужий не сподівайся
горе тому жить, хто життям не дорожить:)
Як овечка: не мовить ні словечка.Не так то він діє, як тим словом сіє.Кого не б'є слово, тому й палиця не За грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся.Впік мене тим словом, не треба й вогню.Дурний язик — голові не приятель.Не гріє мене кожух, лиш слово гріє й тішить.Не кидай слова на вітер.Слово — не полова, язик — не помело.Балакун, мов дірява бочка, нічого в собі не задержить.