Що таке мова? То засіб спілкування людей, за до якого вони обмінюються інформацією. Це й є основна функція мови в житті людей. І якщо мова перестає виконувати своє призначення, то стає непотрібною, не вартісною, вона просто вмирає.
Кожен народ має свою мову. Протягом усього існування народу саме мова фіксує і зберігає усі особливості його розвитку матеріальної та духовної культури. У мові відображається неповторний світогляд народу, що нею користується. Це можна зрозуміти, якщо співставити те, як по-різному в різних мовах виражаються певні явища світу. Наприклад, в англійській мові є кількадесят слів на позначення різних видів дощу, бо дощ – це типова британська погода, і тому мешканці Британії розрізняють в ній найменші особливості, чого ніколи б не сталося з жителями пустелі. Кажуть, що в мовах народів Півночі існують майже сотні слів, що означають сніг – різні його види. Отже, можна зробити висновок, що мова кожного народу – це безцінне джерело знань про світ, і якщо «вмирає» хоч одна з них, втрачається неповторна картина бачення світу.
Історія української мови також налічує багато спроб її знищення. Коли українські землі входили до складу таких держав як Річ Посполита та Російська імперія, потім РССР, видавалися закони, які забороняли використання української мови в офіційному спілкуванні. Проте навіть у найважчі часи наша мова продовжувала жити у живому мовленні людей та фольклорних творах. І згодом посіла своє законне місце як державна мова України.
Мова – то культурна скарбниця кожного народу, тому для знищення народу завжди намагалися забрати в нього змогу спілкуватися рідною мовою. Тому, на мій погляд, можна визначити рівень культурності людини, нації, держави зі ставлення до мови інших народів, іншої людини, національних меншин.
Мертві мови – то нагадування про народи, яких більше не існує, про культури, в яких не було можливості розвиватися. Тому ми маємо берегти свою мову, дбати про неї, адже її стан – то показник нашого власного розвитку – як особистості, нації, держави.
Що таке мова? То засіб спілкування людей, за до якого вони обмінюються інформацією. Це й є основна функція мови в житті людей. І якщо мова перестає виконувати своє призначення, то стає непотрібною, не вартісною, вона просто вмирає.
Кожен народ має свою мову. Протягом усього існування народу саме мова фіксує і зберігає усі особливості його розвитку матеріальної та духовної культури. У мові відображається неповторний світогляд народу, що нею користується. Це можна зрозуміти, якщо співставити те, як по-різному в різних мовах виражаються певні явища світу. Наприклад, в англійській мові є кількадесят слів на позначення різних видів дощу, бо дощ – це типова британська погода, і тому мешканці Британії розрізняють в ній найменші особливості, чого ніколи б не сталося з жителями пустелі. Кажуть, що в мовах народів Півночі існують майже сотні слів, що означають сніг – різні його види. Отже, можна зробити висновок, що мова кожного народу – це безцінне джерело знань про світ, і якщо «вмирає» хоч одна з них, втрачається неповторна картина бачення світу.
Історія української мови також налічує багато спроб її знищення. Коли українські землі входили до складу таких держав як Річ Посполита та Російська імперія, потім РССР, видавалися закони, які забороняли використання української мови в офіційному спілкуванні. Проте навіть у найважчі часи наша мова продовжувала жити у живому мовленні людей та фольклорних творах. І згодом посіла своє законне місце як державна мова України.
Мова – то культурна скарбниця кожного народу, тому для знищення народу завжди намагалися забрати в нього змогу спілкуватися рідною мовою. Тому, на мій погляд, можна визначити рівень культурності людини, нації, держави зі ставлення до мови інших народів, іншої людини, національних меншин.
Мертві мови – то нагадування про народи, яких більше не існує, про культури, в яких не було можливості розвиватися. Тому ми маємо берегти свою мову, дбати про неї, адже її стан – то показник нашого власного розвитку – як особистості, нації, держави.