ІСТОРІЯ книжки
Давно-давно на землі не було книжок, бо люди ще не вміли їх
робити.
«Сторінками» найдавніших книжок були камені, стіни печер, во-
яцькі щити. Писали на всьому. Бо ж не було тоді ані паперу, ані
олівців. Далі люди додумалися писати на глині, яку потім сушили й
випалювали у вогні. Та хіба на глиняних сторінках-цеглинках багато
напишеш? До того ж ці книжки були важкі. Коли, скажімо, якийсь
учений збирався в дорогу і брав із собою дві-три такі «книги», йому
потрібен був віз.
Із часом люди навчилися робити зручні й легкі книжки - з тон-
кої козячої або телячої шкіри. Першу таку книжку зробили в старо-
давньому місті Пергам, через те папір зі шкіри й назвали пергаментом.
Справжній папір, що на ньому пишуть зараз, люди навчилися
робити дві тисячі років тому. Тоді й почали в багатьох країнах писати
книжки на папері. Саме писати, бо книжки ж тоді були рукописні.
Тепер книжка всюди поруч із нами (О. Єфімов).
План текста сделайте

Напевне, людина не вижила б, якби в неї не було родини і друзів, адже просто неможливо бути самому. У школі, на роботі, просто на вулиці нам буває необхідна до друга. Дружба — не просто слово, здатність бути близьким із нерідною тобі людиною відрізняє людей від тварин.
Справжній друг ніколи не зрадить, прийде на до в будь-якій ситуації, захистить, якщо треба, підтримає, коли ти сподіватимешся на його підтримку. Він буде ділитися з тобою і добрим, і поганим, буде спілкуватися з тобою, навіть якщо трапиться розлучитися дуже надовго. Часто друзі стають настільки близькими, що краще буде назвати їх побратимами, навіть братами.
Але пам’ятаймо, що друзі так само потребують нашої підтримки, як і ми їхньої. Не можна забувати про друга, ставити свої інтереси вище за його, сперечатися з другом через дурниці. Із другом слід поводитись так, як сам хотів би, щоб він поводився із тобою.

На лісовій галявині зусрілися одного разу лисиця та їжак.Лисиця дивиться на їжака тай каже:
- Ти такий маленький в тебе такі маленькі лапки!
-Ну, той що!-відповідає їжак
-Як той що, хіба ти бігати вмієш?Он у мене які лапи красиві та довгі,знаєш як я бігаю, сам вовк дивується!
-Я теж швидко бігаю,от тільки ніхто про це не знає!
-Хм, цікаво!-сказала лисиця.
Потім трішкі подумала і каже:
- Ану,давай перевіремо! Біжимо он до того пенька, хто перший прибіжить той буде цілий рік найспритнійший та найшвидкійший у лісі.
-Добре!- відповів їй їжак -Але мені треба сходити додому попередити дружину,проте що я запізнюся на вечерю.
-Добре йди але не довго!
Прибіг їжачок до дружини, розповів як усе було, тай наказав бігти до пня, вилізти на нього лапкою. Так дружина і зробила.
Прийшов їжак до лисиці і каже:
-Тільки давай, як ти така спритна, ставай в перед на один свій шаг, а я позаду побіжу!
Лисиця здивувалася і зраділа.Стала вона попереду та зкомандувала бігти.Якраз за цей час їжакова дружина добігла до пня та залізла на нього.Стала і махає лапою та кричить:
-А я вже тут!
Лисиця коли побачила на пеньку їжака(дружину) неповірила своїм очам.
Після того,цілий рік, усі звірі в лісі говорили, що їжак самий швидкий, хитрий і розумний.