Стислий переказ розповідного тексту "дівчина в степу" заходила ніч. німіє степ і тьмариться. поспішаючи, кудись ховаються останні шуми й гуки довгої літньої днини. не погасло ще на заході, як кров, червоне зарево, а вже над ним у темряві далекого неба зажевріла, немов жарина в попелі, вечірня зоря. а місяць, що перше висів серед ясного неба сірою, малопомітною плямою, під темним крилом ночі зразу ожив і засвітився білим чарівним огнем. ринуло з неба ціле море тихого світла, усе на землі потопляючи. над степом промайнув легенькою тінню незрячий сон. ніч зайшла. маленькою хмаринкою темніє над глибоким яром закинутий у степу хуторець. синіють у промінні хатки. у яр потяглися довгі тіні. тихо в хуторі, мов у скам’янілому царстві із давньої казки. серпи, коси, вози, збруя — усе мертво лежить коло хат, немов ті цяцьки, що перед сном порозкидали малі діти. по дворах манячать стіжки свіжої пашні, мало не поруч із хатами тягнуться ниви з блискучою стернею. на нивах, як те військо побите, темніють не зношені снопи, стелються довгими не загребені покоси і, збившись стеблинами в густу лаву, подекуди стоять самотою клапті недокошеної пшениці. а над усім густо стелеться дух свіжого степового сіна. розкошами, красою віє над у яру тихо й сумно. світить над ним місяць. уздовж його розтягнулися довгою стрічкою кучеряві верби. з-під верб одірвались і попливли проти місяця понад зрошеною травою марища - тіні. запирскало воли. за волами виринула й стала в яру волохата постать. на голові в неї наверчене жмутом якесь ганчір’я, довга свита підперезана білою ганчіркою, на ногах великі мужичі чоботи, а в руках - батіг. з купи ганчірок визирає мармурове дівоче личко з дуже великими пречудними очима. дівчина притулилася плечем до стовбура й закинула голову проти місяця. очі в неї склепилися, руки опустились, як у сонної. стоїть і осміхається. затремтіло зразу сонне повітря, і зграї срібних звуків, плутаючись і виграваючи, полетіли яром і далеко кругом заснували степ. потім із моря звуків вирізалися дзвінкі, мов із срібла викувані, слова пісні: яром, яром, пшениченька ланом, горою овес. не по правді, молодий козаче, зо мною слова всі до одного оддалися голосною луною: ні одне не сховалося. дівчина замовкла і схилила голову. стало знов тихо. тільки десь далеко, тремтячи в повітрі, завмирали останні одголоси пісні. верби стоять непорушно. крізь їх віти де-не-де визирають далекі зорі. дівчина звела великі очі й довго вдивлялася ними в сріблясту далечінь. здіймала руки, щось шепотіла сама собі, кивала гірко головою. знову зворухнулося повітря, і срібні звуки розбудили степ. дівчина заплющила очі, марить і співає. і ввижається бідній дівчині в старих лахміттях, що не наймичка вона, не вона дочка багатого батька. у неї шовком шиті сорочки, дорогії килими, дукачі срібні та не милі їй вони, бо не хоче її любити козак молодий. а той козак - такий хлопець, яких уже немає тепер: він у пишному вбранні, що сяє, як сонце. під ним грає кінь вороний, а в того коня горять на ногах золоті підкови, срібні виблискують стремена. сидить козак на коні перед нею, хороший і вільний, як вітер степовий, а вона стоїть перед ним засмучена та стиха докоряє йому, що не по правді він з нею тужить, розливається голос дівчини, і лунає-розлягається по сонному степу живе оповідання про дівчину та зрадливого козака
З самого початку існування людини природа ставила перед нею певні вимоги. Клімат, рельєф, оточення - з усім цим людина змушена була рахуватися, пристосовуватися. Природа таким чином впливала на становлення національного характеру.
Ознакою здоров'я людини і природи є краса, гармонія, приємні пахощі, краєвиди. Тому нас неприємно вражає, коли, мандруючи лісом, ми раптом натикаємося на залишки "цивілізації": пластикові пакети, посуд, ганчір"я, пляшки... Це безладдя псує красу, воно відбирає в людини те здоров"я, яке вона могла б отримати від здорової природи. Природа дуже хвора, земля потребує твоєї, людино, турботи й заслуговує на твою любов.
Народна балада – лірична пісня сумовитого характеру з драматично напруженим сюжетом, в якій йдеться про фантастичні або незвичайні події, життєві конфлікти. У центрі балади – завжди індивідуальна, але суспільно значна людська доля. Сюжет у баладі стислий, оповідь зосереджена навколо одного, але найважливішого його вузла, і ведеться вона швидко, без уповільнень.
Найвдаліші балади про козацьке життя, про героїчну смерть на полі бою. Довершеними є балади і соціально – побутового скрещування.
Українські балади багатством поетичних образів, мистецькою довершеністю і мелодійністю займають вагоме місце в світовій літературі. До тогож зміст їх і форма різноманітні.
Українські народні балади відносяться до одного з найскладніших видів усної народної творчості. Складність цього різновиду пісенного жанру полягає в тому, що він увібрав в себе велику кількість схожих рис з інших сюжетних жанрів, таких як ліричні пісні, думи, билини тощо. Отже дати однозначне і точне твердження терміну балада досить важко, оскільки границі та рамки досить розширені. За до балади було і досі залишається досить легко змалювати та описати будь-яку життєву подію, а саме духовну, побутову, суспільну тощо. Майже не існує такої теми, яку не можливо було б оспівати в баладах.
Сильного психологічного ефекту в українських народних баладах досягають за до зображення драматизму подій, душевних переживань та емоційних потрясінь. Подібні ситуації та відчуття притаманні та знайомі кожній людині, тому і відгукувалось переживанням та співчуттям. Всі зображені події, попри елементи незвичайності, можуть мати місце в житті кожної людини.
Українські балади є відображенням душевності, щірісті і сердечної теплоти, поетичноств і мужності, це невичерпне джерело творчого натхненній для поетів і письменників різного часу.