Спишіть речення замінюючи неозначену форму дієсловами особовами дієслова у формі теперішного минулого чи майбутьного часу лиш на ранок угамувалися грізні хвілі влягтися на спочин вітер
ответ:Це питання водночас і дуже легке, і дуже важке. Нібито зрозуміло всім: учитися потрібно, щоб багато знати, вміти, одержати професію, стати ким хочеш, а потім добре працювати, багато заробляти, допомагати батькам, завести родину тощо.
Насправді все це не відповіді. Звичайно, якщо зовсім не вмієш читати, рахувати і писати, жити майже неможливо. Це теж усім зрозуміло. Але от як учитися? Скільки вчитися? Чому вчитися? Це питання непрості. І на кожне з них можна відповісти по-різному, написати чимало.
Я думаю, якщо сказати коротко, учитися потрібно для того, щоб стати необхідним багатьом. Адже з розумною, тобто з грамотною по-справжньому людиною, усі хочуть спілкуватися, дружити, проводити цікаво час. А я вважаю, що це щастя, коли поруч із тобою люди з різними характерами й звичками, різним життєвим досвідом і умінням.
І кому цікавий дурень, обмежений, темна, безглузда недолюдина? І навіщо такому дане єдине коротке життя? Не вчитися — це означає не жити.
Твір-опис місцевості за картиною К. Ф. Юона «Березневе сонце»
Скільки прекрасних полотен створено художниками, в яких вони передали свою захопленість красою рідної землі! «Золота осінь» і «Березень» І. Левітана, «Ставок, що заріс» В. Полєнова, «Українська ніч» П. Куїнджі, «Корабельний] гай» І. Шишкіна… Усе це — шедеври, те, без чого людина побіднішає. Худож-! ник ніби нагадує нам: «Люди, зачекайте! Озирніться навкруги — світ дивовижний та неповторний. У кожній квітці, в кожній гілочці, росинці, у кожнім сві-’ танку та надвечір’ї — невпинна робота природи, яка вам дарує красу». Написана 1915 року картина К. Ф. Юона «Березневе сонце» — найвідоміший пейзаж видатного російського художника. Він переносить нас у ті часи, коли російські селяни ставили свої хати з дерева. Вони були великі, добротні, затишні, як на картині Юона. Стоять такі хати, повернувшись лицем до проїзного шляху, поблискують на сонці високо піднесеними над землею вікнами. Що не хата — то хороми. Під її дахом жила зазвичай велика родина. З таких осель виходило у поле відразу чоловіків з десятеро. Поки що до польових робіт далеко. Дахи хат щільно вкриті снігом.
Снігове покривало огорнуло і землю. Дивишся на картину і думаєш: мабуть, минулої ночі по вулицях села носилася завірюха. Але розумієш, що зима мало-помалу починає поступатися весні. На снігу — довгі тіні від дерев, від коней, яких осідлали сільські дітлахи. Протоптаною стежкою вирушили вони кудись за село, (нертаєш увагу на гряду високих беріз. Березневе сонце на заході запалює стовбури та гілки дерев яскравим полум’ям. Здається, від них ллється тепло. Позолочені сонцем дерева, наче велетенські сторожі, застигли біля будинків селян. Може, посаджені вони дідами-прадідами теперішніх мешканців села. Старі дерева у правому куті картини тягнуться до сонячного світла своїми вузлуватими скривленими часом та негодою гілками.
Увагу глядачів привертає забавна сценка: яскраво-червоне у сонячних променях лоша щойно прийняло снігову ванну і ще не встигло обтруситися. Чорний собака з обуренням обгавкує «снігове чудовисько». Дивлячись на картину, відчуваєш дивовижний стан спокою і умиротворення, яким буквально дихає полотно. Адже К. Ф. Юон написав цю картину після дев’ятидобової бурі і виснажливого снігопаду. Хочеться надовго зберегти у нам’яті цей дивовижний сільський пейзаж, відчути себе вершником і проскакати засніженою вулицею на околицю села, поглянути у блакитну далечінь, звідки неквапливо йде весна…
ответ:Це питання водночас і дуже легке, і дуже важке. Нібито зрозуміло всім: учитися потрібно, щоб багато знати, вміти, одержати професію, стати ким хочеш, а потім добре працювати, багато заробляти, допомагати батькам, завести родину тощо.
Насправді все це не відповіді. Звичайно, якщо зовсім не вмієш читати, рахувати і писати, жити майже неможливо. Це теж усім зрозуміло. Але от як учитися? Скільки вчитися? Чому вчитися? Це питання непрості. І на кожне з них можна відповісти по-різному, написати чимало.
Я думаю, якщо сказати коротко, учитися потрібно для того, щоб стати необхідним багатьом. Адже з розумною, тобто з грамотною по-справжньому людиною, усі хочуть спілкуватися, дружити, проводити цікаво час. А я вважаю, що це щастя, коли поруч із тобою люди з різними характерами й звичками, різним життєвим досвідом і умінням.
І кому цікавий дурень, обмежений, темна, безглузда недолюдина? І навіщо такому дане єдине коротке життя? Не вчитися — це означає не жити.
Объяснение:
Твір-опис місцевості за картиною К. Ф. Юона «Березневе сонце»
Скільки прекрасних полотен створено художниками, в яких вони передали свою захопленість красою рідної землі! «Золота осінь» і «Березень» І. Левітана, «Ставок, що заріс» В. Полєнова, «Українська ніч» П. Куїнджі, «Корабельний] гай» І. Шишкіна… Усе це — шедеври, те, без чого людина побіднішає. Худож-! ник ніби нагадує нам: «Люди, зачекайте! Озирніться навкруги — світ дивовижний та неповторний. У кожній квітці, в кожній гілочці, росинці, у кожнім сві-’ танку та надвечір’ї — невпинна робота природи, яка вам дарує красу». Написана 1915 року картина К. Ф. Юона «Березневе сонце» — найвідоміший пейзаж видатного російського художника. Він переносить нас у ті часи, коли російські селяни ставили свої хати з дерева. Вони були великі, добротні, затишні, як на картині Юона. Стоять такі хати, повернувшись лицем до проїзного шляху, поблискують на сонці високо піднесеними над землею вікнами. Що не хата — то хороми. Під її дахом жила зазвичай велика родина. З таких осель виходило у поле відразу чоловіків з десятеро. Поки що до польових робіт далеко. Дахи хат щільно вкриті снігом.
Снігове покривало огорнуло і землю. Дивишся на картину і думаєш: мабуть, минулої ночі по вулицях села носилася завірюха. Але розумієш, що зима мало-помалу починає поступатися весні. На снігу — довгі тіні від дерев, від коней, яких осідлали сільські дітлахи. Протоптаною стежкою вирушили вони кудись за село, (нертаєш увагу на гряду високих беріз. Березневе сонце на заході запалює стовбури та гілки дерев яскравим полум’ям. Здається, від них ллється тепло. Позолочені сонцем дерева, наче велетенські сторожі, застигли біля будинків селян. Може, посаджені вони дідами-прадідами теперішніх мешканців села. Старі дерева у правому куті картини тягнуться до сонячного світла своїми вузлуватими скривленими часом та негодою гілками.
Увагу глядачів привертає забавна сценка: яскраво-червоне у сонячних променях лоша щойно прийняло снігову ванну і ще не встигло обтруситися. Чорний собака з обуренням обгавкує «снігове чудовисько». Дивлячись на картину, відчуваєш дивовижний стан спокою і умиротворення, яким буквально дихає полотно. Адже К. Ф. Юон написав цю картину після дев’ятидобової бурі і виснажливого снігопаду. Хочеться надовго зберегти у нам’яті цей дивовижний сільський пейзаж, відчути себе вершником і проскакати засніженою вулицею на околицю села, поглянути у блакитну далечінь, звідки неквапливо йде весна…