Спишіть речення, розставляючи пропущені розділові знаки. Підкресліть уточнювальні члени речення та слова, які вони уточнюють, відповідно до їх синтаксичної ролі.
1. Щастя художника зокрема письменника невіддільне від щастя його народу.
2. У кутку під образами горить лампадка.
3. Восени перед вилітом у вирій тривожиться й табунами збирається птаство.
4. Справді було душно аж жарко так душно.
5. До Десни верст п'ять Грунтової дороги хочі дуже складної.
6. Коло діда на старому яблуневому пні сидів його давній товариш і побратим Григорій.
7. Край шляху у долині догорає вогнище.
8. Криниці священні для українців місця копали біля верби.
9. Збоку над горами горить платинове пекуче коло сонця.
10. На другий день надвечір до матері приіхав син-хлібороб із далекого села.
11. Унизу піді мною в золотистому вечірньому тумані залягла між горами долина
-Привіт,подруго!
-Привіт,як ся маєш?
-Все добре,ти сама як?
-Добре,вирішила вже до якого вузу вступатимеш?
-Так,хочу стати дизейнером одягу
-Не знала,що ти маєш творчі здібності,ти ходиш до художньої школи?
-Рік назад закінчила,а ти куди вступатимеш?
-Я ще з дитинства мрію стати лікарем-хірургом,але не знаю чи складу екзамени
-У тебе все обов'язкого вийде,головне вірити в себе
-Дякую за підтримку,чому обрала саме цю професію?
-Мені подобажться створювати щось нове,цікаве та незвичне,а батьки схвалюють твій вибір?
-Звісно,вони поважають його та підтримують мене
-Це найголовніше,ой вже дзвінок
-Пішли у клас швидше
Моя розповідь буде про птахів, точніше, про одного з них. Я розкажу про дятла. Одного разу я поїхав до родичів у село. Там я гуляв у їхньому саду, великому та старому.
І ось, під час моєї прогулки, я почув голосне: “Тук-тук!” . А потім пролунало чітке рипіння дверей: “Тр-р-р!”. Немовби хтось постукав, і для нього самі відчинилася старі та незмащені дер'евяні двері. Але у садку навколо мене ніяких дверей, звісно, не було! Я почав здивовано озиратися, а тим часом звук пролунав ще раз, над самою моєю головою.
Аж тоді я побачив, як щось червоне майнуло на стовбурі дерева. Я здогадався, що це дятел. У тіні старої розлогої яблуні спочатку можна було помітити тільки червоний капелюшок птаха. Чорно-біле пір'я дятла я побачив пізніше, коли очи звикли до тіні.
Бачити дятла перший раз у житті для мене було так несподівано! До того ж на старому стовбурі дятел виглядав дуже нарядно. Відтак, я аж завмер на місці від подиву та захоплення.
Птах-трудівник старанно перебирався по стовбуру то сюди, то туди. Довгим дзьобом він стукав по дереву та прислухався. А відчувши шкідника, що сховався під корою, встромляв у дерево дзьоба та видавав своє фірмове: “Тр-р-р!”. Побачивши мене, дятел кумедно повертів голівкою в червоній шапочці, трохи почекав. Оскільки я не намагався вилізти на його дерево, цей працьовитий птах спокійно продовжив свою справу.
Я довго гав за дятелом, аж поки він перелітів на інше старе дерево. У високій густій кроні абрикоси його вже не стало видно. Але я ще довго чув: дятел продовжував працювати.
Оригинал http://ycilka.net/tvir.php?id=123#ixzz4RSjvZAE4