І. Спишіть речення, Підкресліть стилістично забарвлені слова. Позначте суфікси префікси, які надають такого забарвлення. 1. Ой у полі три криниченьки, любив козак три дівчиноньки (Нар. творчість). 2. Для виробництва біологічного світла потрібен молекуляр ний кисень (3 посібника ). 3. Ранок був ясний-найясний і теплий-найтеп лий (Марко Вовчок ). 4. Все те, що мало згоріти, згоріло, тільки сумно чорнів обпалений комин та осінній вітрисько барбався в попелі, вишуку ючи поодинокі жарини (А. Дімаров ). 5. Пристосувавшись до сезонного живлення і розмноження, кити утворили кілька біологічних груп (3 під ручника ). 6. Все ніби в колі віковім: любов, розлука, весни, грім; все ніби вічності луна, прадавня тиха таїна (А. Малишко). 7. Притаїлося все, по полохалось перед з'явищем тучі грізної... (М. Стельмах).

II. Розберіть виділені слова за будовою.

Ps . Виділені слова: згоріти, обпалений, вишукуючи,сезонного.

Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.
Птицю пізнати по пір'ю, а людину по мові.
Рідна мова - не полова: її за вітром не розвієш.
Більше діла — менше слів.Будь господарем своєму слову.
Мовивши слово, треба бути йому паном.
Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш.
Від красних слів язик не відсохне.
Від солодких слів кислиці не посолодшають.
Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи.
Від теплого слова і лід розмерзається.
Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи.
Впік мене тим словом, не треба й вогню.
Гостре словечко коле сердечко.
Де мало слів, там більше правди.
Діла говорять голосніше, як слова.
Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться.
Добре слово краще, ніж готові гроші.
Добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш.
За грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся.
З пісні слова не викидають і свого не вставляють.
І від солодких слів буває гірко.
Кого не б'є слово, тому й палиця не
Коня керують уздами, а чоловіка — словами.
Красне слово — золотий ключ.
Лагідні слова роблять приятелів, а гострі слова — ворогів.
Краще переконувати словами, як кулаками.
М'які слова і камінь крушать.
На ласкаве слово не кидайся, а за грубе не гнівайся.
Не гріє мене кожух, лиш слово гріє й тішить
Не кидай слова на вітер.
Не так то він діє, як тим словом сіє.
Шабля ранить тіло, а слово — душу.
Слово — не полова, язик — не помело.
Слова пристають, як горох до стінки.
Слово вилетить горобцем, а вернеться волом.
Слово — вітер, письмо — грунт.
Слово до ради, а руки — до звади.
Слово до слова — зложиться мова.
Слово може врятувати людину, слово може і вбити.
Слово старше, ніж гроші.Удар забувається, а слово пам'ятається.
Хто багато обіцяє, той рідко слова дотримує.
Чиєсь одне слово губить діло.Щире слово, добре діло душу й серце обігріло.
Як овечка: не мовить ні словечка.Балакун, мов дірява бочка, нічого в собі не задержить.Та у нього на осиці кислиці, а на вербі груші ростуть.Перше погадай, потім повідай.Що кому треба, той про те й теребить.Байка байкою, а борщ стигне.Чоловік має два вуха, щоб багато слухав, а один язик, щоб менше говорив.Не те гріх, що в рот, а те, що з рота.Язик до Києва доведе, а в Києві заблудить.Дурний язик попереду розуму біжить.Дурний язик — голові не приятель.

У вірші П. Тичини «Одчиняйте двері...» змальована алегорична картина настання нового часу, очікуваних змін у суспільстві («нареченої»). Але нічого так просто не відбувається: старе й хиже не хоче відступати, не поступається місцем. Замість «хоралів» — «горобина ніч» і «всі шляхи в крові» з «незриданними сльозами» і «тьмами».

Вірш П. Тинини «Пам'яті тридцяти» уславлює подвиг студентів та учнів, які прийняли бій під Крутами й полягли за незалежність своєї батьківщини. Це — цвіт української нації, щирі патріоти, які ділом довели свою відданість рідному краєві: Трагедія довгий час замовчувалася, й тільки вірш поета нагадав про цей подвиг, збудив совість і свідомість українців. 
Сюжетна основа твору — проста. Поховання на Аскольдовій могилі українців-воїнів. Проте твір більше емоційний, ніж роз­повідний. Читач дізнається про те, що тридцять воїнів поховалиВ одній могилі, що вони були молоді й славні, що навкруги буяла чарівна природа… А їх немає не буде вже ніколи. Вони навіки залишили те, що найбільше любили — свою Україну.
Ліричний герой — збірний образ. це тридцять мучеників. це — український цвіт! Їхня загибель — початок кривавої дороги. Скільки ще того цвіту загине? Що було далі, ми вже знаємо. Далі був геноцид… Така перспектива думки. Від 1918 року до кінця ХХ століття.У поезії «Пам’яті тридцяти» багато символів. Сонце, вітер, Дніпро — символи життя, можливого щастя, радощів, Кривава дорога — нещасливе майбутнє. Символічний і образ Каїна. Те, що загинули дуже юні, а навкруги буяє життя, ще більше загострює усвідомлення такого тяжкого лиха, такої втрати, неприродності смерті. Разом із юнаками загинули і їхні ненароджені діти, онуки, правнуки, яким так і не судилося побачити свою Україну.Рима — проста (співзвучні окремі звуки): Їх — молодих, цвіт — світ, рука — ріка, покарай — край, святих — їх. Рима увираз­нює твір, його емоційність, посилює ритм, об’єднує рядки, надає мелодійності, оживляє вірш. Підсилює експресивність твору своє­рідність художньої форми: твір не поділений на строфи, хоч риму­вання другого й четвертого рядків дало б право на це. Крім того, така побудова твору допомагає автору досягти динаміки, цілісності поезії. Ритм вірша нагадує дихання вкрай схвильованої людини.У кількох рядках поету вдалося зобразити історичний факт, у якому відбилась епоха. Вірш «Пам’яті тридцяти» є прекрас­ним витвором мистецтва. Поезія вивищує наші душі. І в цьому її духовно-естетична цінність.