В нас на подвір*ї з*явився новий сусіл. У сусідів були діти Ганна та Максим, коли вони перїхали вони мені здалися дуже дивними. Але згодом я потоваришувала за ними. Одного сонячного літнього ранку я виходячи навулицю зупинилася бо побачила щось дивовижне. Спочатку я дуже злякалася, але потім почала слідкувати за сусідами. Побачила я щосу кумедне. Ганна та Максим кралися в піску, придивившиссь побачила що, в них пісок був по всьому подвір*ї. Заходила до них баба Настя , діти не поміти, накидали на бабусю піска. Бабуся потім щє довго розмовляла з ними та проводила бесіди, що так робити не можна.
Учительська праця здається звичною й буденною: діти приходять на урок за розкладом, з’являється вчитель, щось пояснює, навчає, далі наступний урок з іншим учителем. Здається, буденна річ, але не завжди. Бувають такі уроки й такі вчителі, про яких згадуєш і довго пам’ятаєш. То що ж відбувається на уроці, коли тобі пригадуються і слова, сказані вчителем, і вираз його очей, жести? Здається, що він промовляє якісь особливі слова саме тільки для тебе особисто, хоча поруч сидять твої однокласники. На мою думку, що це той самий момент, коли вчитель вкладає душу у свою роботу, а своє серце віддає дітям
