Українці – народ, який дуже чутливо ставиться до всього “свого”. Особливо це стосується дому – своєї маленької Батьківщини. Її люблять, нею пишаються і нікому не дадуть образити поганим словом. Але ж не всі такі. І не всі розуміють цю дивну любов. І навіть якщо говорити не тільки про любов до Батьківщини, але й просто про любов до свого. Але чому так? Чому для одних своє – це щось особливе, сокровенне, надзвичайно цінне, а для інших – це щось звичайне і буденне?
Окрім своєї маленької (або і великої, чому ні?) Батьківщини, люди часто вважають “своїми” якісь звички, знання, поради і вислови. Часто можемо чути: “О, це він від мене взяв”, або “Ти цим у свого татуся”, “Донечка пече пироги як я – завжди смачно!”. Чому нам так важливо щось присвоїти? А тому, що вважаємо це своїм надбанням, скарбом і деякою особливістю і дуже тішимось, коли знаходимо однодумців, які теж вважають щось суто своїм.
Але коли знаходимо того, хто скаже: ” А чому твоє? Я це і від Михайла чув”, “Ну і що, я теж таку колекцію в дитинстві мав, але потім віддав сусідському хлопчику”, то це дошкуляє нам, а іноді й боляче ранить. Наші цінності, наше “своє” хтось бере і отак запросто знецінює. Ми починаємо захищати “своє” і наштовхуємось на ще більшу стіну непорозуміння.
Щоб не ставалося конфліктів інтересів, непорозумінь, які іноді зовсім легко розв’язати, варто зрозуміти, що “своє” – воно тільки для нас “своє”, а для іншого воно вже “чиєсь”. Звучить дивно, але це насправді так і усвідомлюється воно десь на підсвідомості. Оце “своє”, рідне ми осмислюємо і відчуваємо не так, як хтось інший, ми вкладаємо свій сенс. Але ж не варто забувати і про “чиєсь”, бо для когось оце “чиєсь” і є “своє”. Виходить якась плутанина між “своє” і “чиєсь”. Та це лише на словах. На підсвідомому рівні ми розуміємо всі відтінки цих явищ.
Тому, коли починаємо відстоювати або нахвалювати “своє”, пам’ятаймо, що своє рідне – своєрідне.
Кожне покоління вважає своїм обов’язком навчити молодь, як правильно жити, в той самий час критикуючи іб життя. Це є закономірним процесом, адже кожне наступне покоління живе? існує у певному проміжку часу, який відрізняється від попереднього. Суспільство міняється, змінюються також пріоритети та моральні цінності.
Адаптуючись до суспільних процесів, кожне покоління створює свій захисний механізм та норми поведінки. В цьому випадку неминучими є певні протиріччя між батьками та дітьми. Те, що було нормою колись, перестає працювати сьогодні. І молодь, як ніхто інший, чутливо реагує на зміни в суспільно-культурних процесах. Саме тоді вона і стикається з певними проблемами, що їх має вирішити.
На перший погляд, сучасна молодь взагалі не має проблем. Вони ситі, задоволені та мають те, про що їхні батьки у цьому віці навіть і не мріяли. Але проблеми сучасної молоді існують, і вони глибші, ніж може показатися на перший погляд. На фоні великого вибору можливостей та засобів досягнення своїх цілей, а також беручи до уваги подвійну мораль сучасного суспільства, молодій особі дуже важко сформувати правильний світогляд, не скотившись до рівня примітивного споживача.
Сучасна молодь стикається з відсутністю прийнятних духовних орієнтирів, які поступово замінюються викривленими нормами життя, де все продається та купується, включаючи кохання та друзів. Водночас такі чесноти, як милосердя, духовність та чесність не поважаються та вважаються ознакою слабкості. У світі, де кожний сам за себе, де віртуальний світ замінює живе спілкування, відбувається відчуження між людьми та з’являється жорстокість.
В таких складних умовах, сучасна молодь дуже часто губиться та йде шляхом мінімального спротиву, деградуючи як особистість та роблячи своє життя неповноцінним. Але саме завдяки такій особливості молоді, як гнучкість поглядів, хочеться вірити, що у сучасного підростаючого покоління вистачить сил відрізнити істину від фальші та знайти вірний шлях, спираючись на багатовікову традицію своїх предків, щоб врешті решт стати достойним представником своєї країни.
Українці – народ, який дуже чутливо ставиться до всього “свого”. Особливо це стосується дому – своєї маленької Батьківщини. Її люблять, нею пишаються і нікому не дадуть образити поганим словом. Але ж не всі такі. І не всі розуміють цю дивну любов. І навіть якщо говорити не тільки про любов до Батьківщини, але й просто про любов до свого. Але чому так? Чому для одних своє – це щось особливе, сокровенне, надзвичайно цінне, а для інших – це щось звичайне і буденне?
Окрім своєї маленької (або і великої, чому ні?) Батьківщини, люди часто вважають “своїми” якісь звички, знання, поради і вислови. Часто можемо чути: “О, це він від мене взяв”, або “Ти цим у свого татуся”, “Донечка пече пироги як я – завжди смачно!”. Чому нам так важливо щось присвоїти? А тому, що вважаємо це своїм надбанням, скарбом і деякою особливістю і дуже тішимось, коли знаходимо однодумців, які теж вважають щось суто своїм.
Але коли знаходимо того, хто скаже: ” А чому твоє? Я це і від Михайла чув”, “Ну і що, я теж таку колекцію в дитинстві мав, але потім віддав сусідському хлопчику”, то це дошкуляє нам, а іноді й боляче ранить. Наші цінності, наше “своє” хтось бере і отак запросто знецінює. Ми починаємо захищати “своє” і наштовхуємось на ще більшу стіну непорозуміння.
Щоб не ставалося конфліктів інтересів, непорозумінь, які іноді зовсім легко розв’язати, варто зрозуміти, що “своє” – воно тільки для нас “своє”, а для іншого воно вже “чиєсь”. Звучить дивно, але це насправді так і усвідомлюється воно десь на підсвідомості. Оце “своє”, рідне ми осмислюємо і відчуваємо не так, як хтось інший, ми вкладаємо свій сенс. Але ж не варто забувати і про “чиєсь”, бо для когось оце “чиєсь” і є “своє”. Виходить якась плутанина між “своє” і “чиєсь”. Та це лише на словах. На підсвідомому рівні ми розуміємо всі відтінки цих явищ.
Тому, коли починаємо відстоювати або нахвалювати “своє”, пам’ятаймо, що своє рідне – своєрідне.
Объяснение:
Відповідь:
Пояснення:
Кожне покоління вважає своїм обов’язком навчити молодь, як правильно жити, в той самий час критикуючи іб життя. Це є закономірним процесом, адже кожне наступне покоління живе? існує у певному проміжку часу, який відрізняється від попереднього. Суспільство міняється, змінюються також пріоритети та моральні цінності.
Адаптуючись до суспільних процесів, кожне покоління створює свій захисний механізм та норми поведінки. В цьому випадку неминучими є певні протиріччя між батьками та дітьми. Те, що було нормою колись, перестає працювати сьогодні. І молодь, як ніхто інший, чутливо реагує на зміни в суспільно-культурних процесах. Саме тоді вона і стикається з певними проблемами, що їх має вирішити.
На перший погляд, сучасна молодь взагалі не має проблем. Вони ситі, задоволені та мають те, про що їхні батьки у цьому віці навіть і не мріяли. Але проблеми сучасної молоді існують, і вони глибші, ніж може показатися на перший погляд. На фоні великого вибору можливостей та засобів досягнення своїх цілей, а також беручи до уваги подвійну мораль сучасного суспільства, молодій особі дуже важко сформувати правильний світогляд, не скотившись до рівня примітивного споживача.
Сучасна молодь стикається з відсутністю прийнятних духовних орієнтирів, які поступово замінюються викривленими нормами життя, де все продається та купується, включаючи кохання та друзів. Водночас такі чесноти, як милосердя, духовність та чесність не поважаються та вважаються ознакою слабкості. У світі, де кожний сам за себе, де віртуальний світ замінює живе спілкування, відбувається відчуження між людьми та з’являється жорстокість.
В таких складних умовах, сучасна молодь дуже часто губиться та йде шляхом мінімального спротиву, деградуючи як особистість та роблячи своє життя неповноцінним. Але саме завдяки такій особливості молоді, як гнучкість поглядів, хочеться вірити, що у сучасного підростаючого покоління вистачить сил відрізнити істину від фальші та знайти вірний шлях, спираючись на багатовікову традицію своїх предків, щоб врешті решт стати достойним представником своєї країни.