Скласти з вірша 5 речень , в яких демонструємо вживання тире між підметом і присудком Краєм світу, уночі, При Господній при свічі Хтось бреде собі самотньо Із янголом на плечі. Йде в ніде, в невороття, Йде лелійно, як дитя, І жене його у спину Сірий маятник життя, – Щоб не вештав уночі При Господній при свічі, Щоб по світі не тинявся Із янголом на плечі. Віє вітер вировий, Виє Ірод моровий, Маятник все дужче буха, Стогне янгол ледь живий... А він йде і йде, хоча Вже й не дихає свіча, Лиш вуста дрижать гарячі: "Янголе, не впадь з плеча."​

Говорюща риба - головний персонаж однойменної казки Емми Андрієвської. Вона була "соромом родини", бо мала чинити так, як інші - мовчати. Тому балакуху вигнали подалі від риб'ячої громади. Автор наділяє свою героїню кращими рисами характеру: привітністю, щирістю, добротою, бажанням до вірністю. Єдиний її недолік - зайва балакучість, коли не було співрозмовника, то говорюща риба розмовляла сама з собою. Їй пощастило зустріти рибалку, з яким балакуха заприятелювала. На жаль, через свою довірливість говорюща риба закінчила життя на сковорці рибалчиної дружини. Приятель риби, небалакучий рибалка, був невдахою: йому не щастило з уловом, дружина завжди сварилася, докоряла чоловікові за малий улов. А говорюща риба зрозуміла його краще, ніж люди, і стала допомагати. Рибалка був добрим, не здивувався зустрічі з балакучою рибою, став їй за товариша. Він прислухався до порад нової приятельки і був щасливий від знайомства з нею. Коли рибалці стало щастити на річці, він вирішив віддячити говорющій рибі й запросив її в гості. Чоловік так і не дізнався про смерть приятельки, тому довго чекав її біля річки.  

Неможливо надивитись. Багато квітів росте там: маки, чорнобривці, кульбаба, конвалія... Але найбільше виділяється височезний старий дуб, який манить своєю крастою. У спеку під ним можна добре відпочити, поспати, що неоднаразово робили діти. А коли заходить сонце все поле перетворюється на арену чародійства! Кожна рослинка і височезний дуб переливаються у різні кольорові гамми, неначе веселка у глибокому синьому небі.
Десь тут, ховається від сварки, побиття, Тарас. Сівши з пезликом, фарбами і бумагою в руках, творить він нову неперевершену картину. Це не просто витвір,-це шедевр. Його рука ходить легко і вільно по листку бумаги, малюючи. А картина витончена, "смачна".
Цей хлопчина, навіть, не запідозрює, яку велуку роль зіграє в українській літературі, який великий стрибок Тарас зробить у ній. Я, справді, дуже гордий, що пишу про таку велику людину. 
А в Моринцях настала ніч. Навкруг повна тишина, тільки маленька зозуля розриває її на частинки. Село заграло новими барвами..ні, воно не здається похмурим. Все навколо загадкове, ніби чекаюче своєї відгадки. Це чарує всіх, хто побачить його.А дуб, у свою чергу, здається порталом в інший світ, такий же загадковий...
Кожне місце чарівне по своєму, красиве. Тільки людина, яка справді любить, шанує свій рідний край зможе відкрити це неперевершене творіння природи.