Природа на нашій землі багата і різноманітна ,але вона потребує захисту.Найбільшу шкоду довкіллю завдають люди. Раніше природа лякала людину,а тепер- людина стала загрозою для неї.Особливо страждають від активного розвитку прогресу ліси,адже саме дерева є сировиною для виготовлення різноманітних матеріалів. Вирубка дерев призводить до знищення багатьох видів рослин та тварин, забруднення повітря, змін у погоді Ліси та гаї потрібно оберігати, розумно ставитися до них. Їх збереження залежить від кожної людини, від її бажання та зусиль примножити красу та неповторність рідної землі.
Можна використати пейзажну лірику...це наприклад вірш Лесі Українки "Хвиля": Хвиля йде, вал гуде — білий, смілий, срібний, дрібний, нападе на сухеє баговиння, на розсипане каміння, білим пломенем метнеться, стрепенеться, скине з себе все, що ясне, й гасне... Хвиля смутна, каламутна, вже не ясна, вже не біла, відпливає посумніла, мов до гробу. Із плачем до себе горне баговиння тьмяне, чорне, мов жалобу. І зітхає, і втихає, рине в море величезне й чезне... Чи вона йде до дна? Може, буде там покірно, мов рабиня, тихо, вірно, колихать малі молюски, гаптувать прозорі луски, на коралі класти карби, вартувати морю скарби, і слугою під вагою там вона довіку стане й не повстане? Чи полине межи сестри, межи милі, вільні хвилі, розтечеться, розпливеться, знову сили набереться, потім зрине і гучна, і бучна, переможно валом сплесне і воскресне? Або такий: Коли прийшла весна напоєна цвітучим ароматом, веселим щебетом пташок, яскравим сонцем оповита то стрепенулась я, підняла голову до сонця, всміхнулася і легкою, веселою ходою пішла дивитися дива.
А диво скрізь: промінчик сонця блиснув над водою- і ожила ріка роси краплина покотилась по травинці- ожив весь луг вітрець веселий колихнув деревце- і зашумів весь ліс у мами на руках всміхнулася дитина- і задзвенів весь світ...
Як гарно жити, дітей ростити, любов пізнати і не спіткнутись, не упасти, додолу очі не опустити Весь світ любити і жити, жити, жити... Ще можна взяти вірш Шарля Бодлера "Вечорова гармонія" (зі світової літератури)
Хвиля йде,
вал гуде —
білий, смілий, срібний, дрібний,
нападе
на сухеє баговиння,
на розсипане каміння,
білим пломенем метнеться,
стрепенеться,
скине з себе все, що ясне,
й гасне...
Хвиля смутна,
каламутна,
вже не ясна, вже не біла,
відпливає посумніла,
мов до гробу.
Із плачем до себе горне
баговиння тьмяне, чорне,
мов жалобу.
І зітхає,
і втихає,
рине в море величезне
й чезне...
Чи вона
йде до дна?
Може, буде там покірно,
мов рабиня, тихо, вірно,
колихать малі молюски,
гаптувать прозорі луски,
на коралі класти карби,
вартувати морю скарби,
і слугою
під вагою
там вона довіку стане
й не повстане?
Чи полине
межи сестри, межи милі,
вільні хвилі,
розтечеться, розпливеться,
знову сили набереться,
потім зрине
і гучна,
і бучна,
переможно валом сплесне
і воскресне?
Або такий:
Коли прийшла весна
напоєна цвітучим ароматом,
веселим щебетом пташок,
яскравим сонцем оповита
то стрепенулась я,
підняла голову до сонця, всміхнулася
і легкою, веселою ходою
пішла дивитися дива.
А диво скрізь:
промінчик сонця блиснув над водою-
і ожила ріка
роси краплина покотилась по травинці-
ожив весь луг
вітрець веселий колихнув деревце-
і зашумів весь ліс
у мами на руках всміхнулася дитина-
і задзвенів весь світ...
Як гарно жити, дітей ростити,
любов пізнати
і не спіткнутись, не упасти,
додолу очі не опустити
Весь світ любити
і жити, жити, жити...
Ще можна взяти вірш Шарля Бодлера "Вечорова гармонія" (зі світової літератури)