Очі в матері темні, схожі на дві живі грудочки землі. Руки ще молоді, але вже заковані в ланцюжки жилок, які струменять пульсуючою блакиттю. Коли поміж картоплею натрапляє на широкошабельне листя хрону, то кривиться, береться обома руками й вириває. З хріном вона воює завжди: і тоді, коли копаємо город, то нема йому ніякої пощади, і восени, коли збираємо урожай. Проте, незважаючи на цю війну, хрін не тільки не зникає, але й, здається, дає ще рясніші сходи, а тому ми маємо його, синювато-міцного, сльозливого, і в будні і в свято, і до м’яса й до нічого, як каже мати.
Тепер, коли згадую матір, уявляю її здебільшого на городі. Посушливого літа всю воду в криниці вибере, щоб полити свої грядки, щоб напоїти кожну рослину, — бо ж хочеться, щоб і капуста вродила, і морква була. Бачу, як восени копає картоплю, буряки, як носить усе те в погріб, висипає обережно, щоб не побилось, щоб не погнило.
Бачу стомлені її очі, бачу наморені її руки — і з кожним роком тих ланцюжків під згрубілою шкірою все більше, і вся мати — ще, здається, зовсім недавно по- молодому легка, весела й щаслива, схожа на сяяння свічки, — зараз потемнішала, обважніла, ті ланцюжки та чорнота землі беруть її у все надійніший полон, вона їхня бранка. Срібна моя свічко, що горітимеш у мені, що не погаснеш у своїх онуках, — стоїш ти й зараз у моїй уяві на городі, на скупій землі своєї скупої долі.
В двадцять хвилин до одинадцятої, п’ятнадцять (хвилин) на восьму
Г чверть по десятій ,сім двадцять
Д п’ятнадцять (хвилин) на восьму, рівно шістнадцята
15. Помилку допущено в правописі числівника
А на сороках чотирьох сторінках Б семисот двадцяти восьми кілометрів
В після двадцять шостого листопада Г одна друга центнера
Д двадцятидвохрічний юнак
16.Правильно утворено ступені порівняння прикметників у рядку
А щонайтемніший, ніжніший, якнайвеселіший, менш мудріший
Б синюватіший, якнайкращий, найбільш зручний, сильніший
В щонайглибший, самий вагомий, більш чуйний, дивніший
Г якнайбільший, найбільш хворий, найкругліший, більш вищий
Д менш чистий, кращий, найцікавіший, найкмітливіший
17.Форми ступенів порівняння можна утворити від усіх прикметників рядка
А левиний, мудрий, гарний, широкий Б повнуватий, злий, скромний, малий
В молодий, добрий, красивий, яскравий Г солодкий, синій, дощовий, далекий
Д буряковий, смачний, легкий, щирий
18.Помилку у творенні ступеня порівняння прикметника допущено в реченні
А Припущення мудреців цінніші за переконання невігласів.
Б З часів прапрадіда Гомера аж до сьогоднішнього дня немає кращого гримера, ніж добросовісна брехня.
В Найздібніша людина та, яка зуміє вчасно і точно визначити свої здібності.
Г Щоб не загинути під шаленим натиском насильства, добру треба встати на захист своїх прибічників, використовуючи не слабкішу зброю.
Д Людська солідарність – найдорогоцінніше надбання людства.
19. Усі прислівники пишуться через дефіс у рядку
А всього/на/всього, до/лиця, хтозна/як, по/перше
Б до/міри, куди/небудь, де/небудь, по/сусідськи
В ось/ось, тихо/тихо, по/заячи, пліч/о/пліч
Г будь/що/будь, віч/на/віч, сяк/так, по/троє
Д казна/де, казна/коли, аби/то, по/совісті
20.Усі прислівники пишуться окремо в рядку
А по/батьківськи, до/загину, до/запитання, до/краю
Б до/крихти, хоч/не/хоч, до/ладу, до/лиха
В до/смерті, до/снаги, до/сьогодні, коли/не/коли
Г за/кордоном, за/рахунок, з/болю, сам/на/сам
Д до/обіду, до/останку, до/побачення, куди/небудь
Объяснение:
Объяснение:
Очі в матері темні, схожі на дві живі грудочки землі. Руки ще молоді, але вже заковані в ланцюжки жилок, які струменять пульсуючою блакиттю. Коли поміж картоплею натрапляє на широкошабельне листя хрону, то кривиться, береться обома руками й вириває. З хріном вона воює завжди: і тоді, коли копаємо город, то нема йому ніякої пощади, і восени, коли збираємо урожай. Проте, незважаючи на цю війну, хрін не тільки не зникає, але й, здається, дає ще рясніші сходи, а тому ми маємо його, синювато-міцного, сльозливого, і в будні і в свято, і до м’яса й до нічого, як каже мати.
Тепер, коли згадую матір, уявляю її здебільшого на городі. Посушливого літа всю воду в криниці вибере, щоб полити свої грядки, щоб напоїти кожну рослину, — бо ж хочеться, щоб і капуста вродила, і морква була. Бачу, як восени копає картоплю, буряки, як носить усе те в погріб, висипає обережно, щоб не побилось, щоб не погнило.
Бачу стомлені її очі, бачу наморені її руки — і з кожним роком тих ланцюжків під згрубілою шкірою все більше, і вся мати — ще, здається, зовсім недавно по- молодому легка, весела й щаслива, схожа на сяяння свічки, — зараз потемнішала, обважніла, ті ланцюжки та чорнота землі беруть її у все надійніший полон, вона їхня бранка. Срібна моя свічко, що горітимеш у мені, що не погаснеш у своїх онуках, — стоїш ти й зараз у моїй уяві на городі, на скупій землі своєї скупої долі.