Частини слів з одного рядка в другий слід переносити за складами: га́й-ка, зо́-шит, кни́ж-ка, ко-ло́-дязь, па́ль-ці, са-дів-ни́к, Ха́р-ків.
При цьому:
1. Не можна розривати сполучення літер дж, дз, які позначають один звук. Отже, переносиш можна лише так: ґу́-дзик, хо-джу́. Якщо дж, дз не становлять одного звука (це буває, коли д належить до префікса, а ж або з —до кореня), то їх слід розривати: над-звича́й-ний (а не на-дзвича́йний), під-жив-ля́ти (а не пі-дживля́ти).
2. Апостроф і м’який знак при переносі не відокремлюємо від попередньої літери: бур’-я́н (а не бур-’я́н), кіль-це́ (а не кіл-ьце́), Лук’-я́н (а не Лук-’я́н), ни́зь-ко (а не ни́з-ько).
3. Одну літеру не залишаємо в попередньому рядку й не переносимо в наступний: ака-де́-мія (а не а-каде́мія), Ма-рі́я (а не Марі́-я), олі-ве́ць (а не о-ліве́ць). Так само не можна поділяти на частини для переносу такі двоскладові слова, як або́, моя́, о́ко, ши́я тощо.
4. При переносі складних слів не можна залишати в кінці рядка початкову частину другої основи, якщо вона не становить складу: багато-ступі́нчастий (а не багатос-тупі́нчастий), восьми-гра́нний (а не восьмиг-ра́нний), далеко-схі́дний (а не далекос-хі́дний).
5. Не можна розривати ініціяльні абревіатури, а також комбіновані абревіятури, які складаються з ініціяльних скорочень цифр: ЗІЛ-111, ЛАЗ-105, МАУ, УРП.
6. У решті випадків, які не підходять під викладені вище правила, можна довільно переносити слова за складами: Дні-про́ й Дніп-ро́, Оле-кса́ндра й Олек-са́ндра, се-стра́ й сест-ра́. Це правило поширюється й на суфікси: бли-зьки́йі близь-ки́й, видавни́-цтво, видавни́ц-тво й видавни́цт-во, га́ли-цький і га́лиць-кий, україн-ський і українсь-кий, убо́-зтво, убо́з-тво й убо́зт-во, суспі́льс-тво й суспі́льст-во.
Прокидається ранок! Всі звірі прокидаються та йдуть до школи. Ось йдуть Білочка, Зайчик та Вовк. Білочка питає їх： - А чи ви знаєте із чого складаються речення? Вовчик： - Да, звісно. Речення складаються із іменників. І у кожного із іменників є свій відминнок. Зайчик здивовано каже： - Правда?! А я не знав цього. Вовчик відповідає Зайчику： - Звісно Зайчику звісно. На приклад, є у кожного іменника своя поляна на якій живуть питання кого? чого? і так далі. - Ну Добре. Сказала Білочка： - Хай буде так. Але на всякий випадок давайте запитаємо у Пані Сови. Ось так вони йшли дружно до любимої школи із питаннями про іменники до Пані Сови！
Їж-джу
По-дзво-нив
За-дзиж-чав
Частини слів з одного рядка в другий слід переносити за складами: га́й-ка, зо́-шит, кни́ж-ка, ко-ло́-дязь, па́ль-ці, са-дів-ни́к, Ха́р-ків.
При цьому:
1. Не можна розривати сполучення літер дж, дз, які позначають один звук. Отже, переносиш можна лише так: ґу́-дзик, хо-джу́. Якщо дж, дз не становлять одного звука (це буває, коли д належить до префікса, а ж або з —до кореня), то їх слід розривати: над-звича́й-ний (а не на-дзвича́йний), під-жив-ля́ти (а не пі-дживля́ти).
2. Апостроф і м’який знак при переносі не відокремлюємо від попередньої літери: бур’-я́н (а не бур-’я́н), кіль-це́ (а не кіл-ьце́), Лук’-я́н (а не Лук-’я́н), ни́зь-ко (а не ни́з-ько).
3. Одну літеру не залишаємо в попередньому рядку й не переносимо в наступний: ака-де́-мія (а не а-каде́мія), Ма-рі́я (а не Марі́-я), олі-ве́ць (а не о-ліве́ць). Так само не можна поділяти на частини для переносу такі двоскладові слова, як або́, моя́, о́ко, ши́я тощо.
4. При переносі складних слів не можна залишати в кінці рядка початкову частину другої основи, якщо вона не становить складу: багато-ступі́нчастий (а не багатос-тупі́нчастий), восьми-гра́нний (а не восьмиг-ра́нний), далеко-схі́дний (а не далекос-хі́дний).
5. Не можна розривати ініціяльні абревіатури, а також комбіновані абревіятури, які складаються з ініціяльних скорочень цифр: ЗІЛ-111, ЛАЗ-105, МАУ, УРП.
6. У решті випадків, які не підходять під викладені вище правила, можна довільно переносити слова за складами: Дні-про́ й Дніп-ро́, Оле-кса́ндра й Олек-са́ндра, се-стра́ й сест-ра́. Це правило поширюється й на суфікси: бли-зьки́йі близь-ки́й, видавни́-цтво, видавни́ц-тво й видавни́цт-во, га́ли-цький і га́лиць-кий, україн-ський і українсь-кий, убо́-зтво, убо́з-тво й убо́зт-во, суспі́льс-тво й суспі́льст-во.
Білочка питає їх：
- А чи ви знаєте із чого складаються речення?
Вовчик：
- Да, звісно. Речення складаються із іменників. І у кожного із іменників є свій відминнок.
Зайчик здивовано каже：
- Правда?! А я не знав цього.
Вовчик відповідає Зайчику：
- Звісно Зайчику звісно. На приклад, є у кожного іменника своя поляна на якій живуть питання кого? чого? і так далі.
- Ну Добре.
Сказала Білочка：
- Хай буде так. Але на всякий випадок давайте запитаємо у Пані Сови.
Ось так вони йшли дружно до любимої школи із питаннями про іменники до Пані Сови！