Я народилася та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. Я дуже люблю мальовничу українську природу. Безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. В усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. Хоч, я впевнена, на Землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. І я б також хотіла подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.
Тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. Завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібною та коханою. Люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. Бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці.
Мій рідний край – це мова, пісні, книжки. Це знайомі з дитинства казкові герої. Це найперші спогади про власне життя. На мою думку, втратити все це – величезне горе. Згадуючи про людей, яким доводилося залишати Батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. А ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…
Усі ми на Землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. Ми маємо поважати одне одного. Я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця, що для кожного з нас свої власні.
Невже можна все це покинути і поїхати на чужину, де нема таких чудових краєвидів, розумних, доброзичливих та веселих людей, мелодійної та цікавої мови!
Сьогодні дуже теплий день весни. Я прокинулась від того, що тепле проміння котре пройшло через моє вікно, легко та ніжно доторкувалось до мого обличчя. Відкривши очі, я дуже довго лежала у ліжку думаючи про сьогоднішній день. Думала про свої плани. Думала про сьогоднішню роботу у мене на подвір'ї. Відійшовши від думок я захотіла виглянути у вікно. Біля вікна, мені було тепло і затишно, немовби на дворі липень. Подивившись на двір через моє вікно я пішла одягати свій сарафан. Вийшовши на двір я посміхнулась до теплого проміння від котрого сьогодні мій день і почався. Я приготувала собі сніданок. І пішла у садок у котрому стояла невеличка "домівка" котру змайстрував у тому році для мене мій тато. Я йому за це дуже вдячна. У тій маленькій хатинці стояв невеличкий столик, до я кого я частенько ходила аби поснідати. У моєму крихітному будиночку було багато віконець, через які я завжди люблю дивитись на мамин садок в якому росли мої найолюбленіші квіти, за якими я усе літо допоки я на канікулах. Я ситно поснідала. Помила посуд та пішла у "глиб" маминого садка. Пройшовши пару метрів від початку цієї різнокольорової весняної гамми я помітила, щось маленьке та біленьке навпроти мого вікна. Підійшовши ближче я зрозуміла, що це був підсніжник котрий визирнув під моїм вікном. Довго думала: А чому це я раніше його не побачила ? Коли ще у вікно зранку заглядала ? Для когось це буде загадкою, а саме для мене: Самим прекрасним, що є навесні !
Я народилася та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. Я дуже люблю мальовничу українську природу. Безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. В усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. Хоч, я впевнена, на Землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. І я б також хотіла подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.
Тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. Завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібною та коханою. Люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. Бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці.
Мій рідний край – це мова, пісні, книжки. Це знайомі з дитинства казкові герої. Це найперші спогади про власне життя. На мою думку, втратити все це – величезне горе. Згадуючи про людей, яким доводилося залишати Батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. А ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…
Усі ми на Землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. Ми маємо поважати одне одного. Я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця, що для кожного з нас свої власні.
Невже можна все це покинути і поїхати на чужину, де нема таких чудових краєвидів, розумних, доброзичливих та веселих людей, мелодійної та цікавої мови!Read more: http://ycilka.net/tvir.php?id=877#ixzz41eaJuqCm