Улітку багато людей задіяні у праці на полі. Хто догляда овочі, хто косить траву, а хто вже збира перші врожаї. Відпочиваючи за містом, я часто гала за такими працьовитими людьми і мені дуже подобалась їх старанність. Наприклад, ви можете запитати: «Що може зацікавити у праці звичайного косаря?». Та чи знаєте ви — наскільки, це клопітка робота? Тільки но сонце починає сходити на небі, а косар вже прямує на своє поле. Спочатку він обходить і обдивляється траву, вибирає з неї гілля, що можє заважати і починає точити косу. До роботи він приступа завзято і починає прокошувати невеликі рядки один за одним відкидаючи траву в один бік. Під час замаху косар стоїть прямо і опирається на одну ногу. Працює довго, майже до обіду, без перепочинку, а опісля знову береться за діло з тією самою енергією. Я дуже поважаю таких людей, за їх силу і характер.
Весь період розвитку нашої рідної мови — це долання численних перешкод і
заборон. Тільки завдяки запеклій боротьбі провідних науковців,
письменників, публіцистів удалося зберегти і певною мірою поширити
українську літературну мову у різних сферах суспільного життя. Нове
покоління ставиться принципово по-іншому до мови своїх предків: усе
менше і менше можна почути висловлювання, що таврують усе українське як
прояв провінціалізму. Така переміна у свідомості молодих громадян
України відбулася під вСучасна українська літературна мова не поступається своїми
функціональними можливостями жодній із найбагатших і найрозвиненіших мов
світу. У її лексичному запасі близько чотирьох мільйонів слів. Отже,
найголовнішим завданням нашого покоління є дбайливе ставлення до рідної
мови. Ми не повинні байдуже відноситися до того, як висловлюємо свої
думки, бо маємо почуття власної гідності.