У багатьох українських народних піснях дуб постає як символ незламної сили, могутності та непереможного довголіття. Чому?
А ось послухайте.
Дуби й дійсно живуть надзвичайно довго. Серед них є справжні патріархи, дуби-довгожителі, яким буває понад тисячу років!
Ще в сиву давнину люди поклонялися дубові, вірячи в його чудодійну силу. Слов’яни вважали дуб священним деревом. Під цими велетнями вони приносили жертви богам, справляли релігійні обряди. Предки наші навіть грізного бога Перуна вирізьблювали з дубових колод.
Знайдено незаперечні докази того, що люди ще понад п’ять тисяч років тому розтирали жолуді на борошно і випікали з нього хліб.
Обожнювання дуба, очевидно, зумовлено його довговічністю, надзвичайною міцністю деревини. Так, славнозвісний Хортицький дуб прожив майже дві тисячі років, а на Рівненщині нині росте тисячотрьохсотлітній красень.
Традиційно на відзнаку народження хлопчика садили молоденький дубок.
Шанують дуб і в наші дні. Насаджуються молоді діброви, гаї. Старі дуби охороняються законом як найцінніші пам’ятки природи.
Добро - зло (добр корінь, о закінчення, зл корінь, о закінчення, злу, злові)
Радість -сум (1 слово корінь рад, нульове закінчення, сум - корінь, + нульове закінчення)
Сила - безсилля (сил корінь, а закінчення, сил корінь, я закінчення)
Спокій - тривога (спок корінь, ій закінчення, а закінчення, інше корінь)
Холод -тепло (1 слово все корінь, нульове закінчення, 2 слово - о закінчення)
Суша - море (1 слово суш корінь а закінчення, друге слово е закінчення, все інше корінь)
Сухий -мокрий (ий в обидвох словах закінчення, все інше корінь)
гора- рівнина (гор корінь, а закінчення, рівн - корінь, а закінчення, ин - суфікс)
південь-північ (корінь + нульове закінчення у двох словах, не думаю, щоб пів там було префіксом, тоді смисловий звязок втрачаться).
ніч- день (корінь + нульове закінчення в обидвох словах)
ранок - вечір (ран корінь - ранній, + нульове закінчення, нульове закінчення, веічр корінь - вечірній, вечоріти, там чергування)
Ще вчора холод був усюди, а сьогодні прийшла весна, і перше тепло уже зігріває кожного з нас.
Ранок був спокійний, а сьогоднішній вечір приніс море емоцій.
У багатьох українських народних піснях дуб постає як символ незламної сили, могутності та непереможного довголіття. Чому?
А ось послухайте.
Дуби й дійсно живуть надзвичайно довго. Серед них є справжні патріархи, дуби-довгожителі, яким буває понад тисячу років!
Ще в сиву давнину люди поклонялися дубові, вірячи в його чудодійну силу. Слов’яни вважали дуб священним деревом. Під цими велетнями вони приносили жертви богам, справляли релігійні обряди. Предки наші навіть грізного бога Перуна вирізьблювали з дубових колод.
Знайдено незаперечні докази того, що люди ще понад п’ять тисяч років тому розтирали жолуді на борошно і випікали з нього хліб.
Обожнювання дуба, очевидно, зумовлено його довговічністю, надзвичайною міцністю деревини. Так, славнозвісний Хортицький дуб прожив майже дві тисячі років, а на Рівненщині нині росте тисячотрьохсотлітній красень.
Традиційно на відзнаку народження хлопчика садили молоденький дубок.
Шанують дуб і в наші дні. Насаджуються молоді діброви, гаї. Старі дуби охороняються законом як найцінніші пам’ятки природи.