Дзвінкі приголосні [б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою дзвінкість.
Зокрема, це відбувається:
· на кінці слова (ніж, гедз);
· в середині слова перед наступним глухим приголосним, найчастіше на межі кореня і суфікса (дiжка, жабка); виняток - дзвінкий приголосний [г], який в окремих випадках чергується з глухим [х] перед глухими [т'] і [к] (н'іхт'ї, вухкиї);
· у кінцевих дзвінких приголосних префіксах роз-, без-, через- та інших перед глухим приголосного кореня (розповідати).
Дзвінкий [з] чергується з глухим [с] тільки у префіксі з- перед наступним глухим кореня (крім [ш] і [ч]) - с'ц'іпити, схот'іти. У випадку знаходження дзвінкого свистячого [з] перед шиплячими [ш] і [ч] він чергується з глухим шиплячим [ш] (зшити).
Глухі приголосні в середині слова перед дзвінкими чергуються з відповідними дзвінкими (Вишгород).
Приголосні шиплячі звуки [ж], [ч], [ш] перед наступними свистячими [ц'], [с'] чергуються відповідно зі свистячими [з'], [ц'], [с'] (книжка)
Сонорні приголосні [в], [й], які не мають глухих відповідників, в середині слова після голосного і перед голосним, на початку слова перед будь-яким приголосним і у кінці слова перетворюються на короткі нескладові голосні [я], [ї] (вояк, гаї).
Нормативним для української мови є чергування [у] та [в]; [і] та [й] у мовному потоці, яке залежить від кінця попереднього і початку наступного слова (наш учитель, наша вчителька)
Поняття орфоепія (вимовні норми) обіймає передусім фонологічну систему мови, тобто склад розрізнювальних у даній мові самостійних звуків-фонем, їх якість, їх зміни в певних фонетичних умовах – залежно від позиції або звукового сусідства».
Маємо усвідомлювати, що рівень знань з орфоепії фактично є прямо пропорційний культурному рівню, тому цьому питанню потрібно відводити чільне місце. На жаль, досі у шкільних закладах не введено хоча б як факультативний курс цієї важливої дисципліни. Діти, часто виростаючи в російськомовному середовищі, не отримують знань із правильності вимови в школі. Більшість із них потім не отримує їх і в процесі навчання. Вважаємо, що в умовах фактично постійної білінґвальності особливу увагу необхідно надавати вивченню орфоепії саме в шкільних та вищих навчальних закладах, адже вік у такому питанні має дуже велике значення. Про це писав і В.Самійленко: «Заховання фонетичної краси нашої мови я вважаю справою особливо важною, не для спеціалістів філологів, а для всіх, хто говорить і пише вкраїнською мовою, найпаче ж для тих, хто цією мовою вчитиметься… Дбаємо ж про оригінальні й прекрасні ознаки тієї мови…». На цьому також наголошує М.Погрібний: «Висока культура усного мовлення передбачає правильність слововжитку, граматичних форм, вимови й наголосу, а також уміння користуватися всіма виразовими засобами… Помилки в наголошуванні слів, вимові звуків і їх сполучень не тільки утруднюють розуміння висловленого, а й заважають ширенню та засвоєнню усталених норм».
Кожна мова має свої особливості реалізації в мовленні. Правило, яке часто можна почути в шкільних закладах «Як пишемо, так і говоримо» фактично є неприйнятним для жодної з мов, оскільки звуків є набагато більше, ніж літер. Достатньо згадати кількість літер у латинському, арабському, кириличному алфавіті, додати до цього наявність дифтонгів, трифтонгів, спеціальних надрядкових та підрядкових позначень, щоб зрозуміти складність передачі на письмі вимови.
Різниця між українськими правописом і вимовою насправді досить значна, щоб не звертати на це відповідної уваги.
Одними з найкрасивіших і найвизначніших об’єктів архітектури будь-якої країни є церкви. У всі часи церкви будували таким чином, щоб залучати прихожан і вселяти їм довіру і спокій. Церкви – це архітектурні об’єкти, у будівництво яких завжди вкладалася велику кількість грошей, щоб зробити їх якомога більш красивими, особливо це стосується православних церков. Саме ці об’єкти найчастіше служать одними з найбільш цікавих місць для туристів та інших гостей міста або навіть країни.
Однією з найчастіше відвідуваних українських церков
є Андріївська церква, розташована в Києві.
Андріївська церква по праву вважається однією з найбільш красивих церков, які станом на сьогодні існують в Україні. Вона розташована в самому серці Києві – в центральному та історичному Подільському районі столиці, поруч з нею розташований відомий Андріївський узвіз, який з’єднує нижню частину Києва з його верхньою частиною. Своєю назвою церква завдячує Андрію Первозванному, в його честь вона і була названа. Архітектором, який розробив проект церкви, був Бартоломео Растреллі, зведення цього архітектурного об’єкту відбулося в 1754-му році. Нагляд за зведенням
церкви виконував архітектор Іван Мічурін.
А ось художниками, які брали участь в оформленні церкви і писали картини, які в ній розташовані, стали Антропов, Чайковський, Роменський і Вишняков. Церква є відкритою для відвідувачів і слугує музеєм ще з 1968-го року. Одночасно з цим час від часу в ній проходить богослужіння Української Автокефальної Православної Церкви.
Стилем церкви є бароко, це проявляється в тому, що в церкві є бароковий іконостас, який був вироблений майстрами з Санкт-Петербургу, іконостас цей має покриття з сусального золота, досить незвичайним є колір іконостасу – він яскраво-червоний. Висота церкви становить 46 метрів. Фасад храму з одним куполом і п’ятьма закінченнями прикрашений пілястрами, колонами, а також з дуже багатим ліпленням, яке було виконано в стилі бароко від Растреллі, вражає.
Двері і вікна церкви при всьому цьому декоровані орнаментом.
Кожен православний християнин, незалежно від місця свого проживання, може відвідати Андріївську церкву, розташовану на Подолі в Києві. Знайомство із її багатою архітектурою, цікавим внутрішнім оформленням і навіть історією можуть зробити безцінний внесок у розвиток православної культури кожної окремо взятої людини.
Дзвінкі приголосні [б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою дзвінкість.
Зокрема, це відбувається:
· на кінці слова (ніж, гедз);
· в середині слова перед наступним глухим приголосним, найчастіше на межі кореня і суфікса (дiжка, жабка); виняток - дзвінкий приголосний [г], який в окремих випадках чергується з глухим [х] перед глухими [т'] і [к] (н'іхт'ї, вухкиї);
· у кінцевих дзвінких приголосних префіксах роз-, без-, через- та інших перед глухим приголосного кореня (розповідати).
Дзвінкий [з] чергується з глухим [с] тільки у префіксі з- перед наступним глухим кореня (крім [ш] і [ч]) - с'ц'іпити, схот'іти. У випадку знаходження дзвінкого свистячого [з] перед шиплячими [ш] і [ч] він чергується з глухим шиплячим [ш] (зшити).
Глухі приголосні в середині слова перед дзвінкими чергуються з відповідними дзвінкими (Вишгород).
Приголосні шиплячі звуки [ж], [ч], [ш] перед наступними свистячими [ц'], [с'] чергуються відповідно зі свистячими [з'], [ц'], [с'] (книжка)
Сонорні приголосні [в], [й], які не мають глухих відповідників, в середині слова після голосного і перед голосним, на початку слова перед будь-яким приголосним і у кінці слова перетворюються на короткі нескладові голосні [я], [ї] (вояк, гаї).
Нормативним для української мови є чергування [у] та [в]; [і] та [й] у мовному потоці, яке залежить від кінця попереднього і початку наступного слова (наш учитель, наша вчителька)
Поняття орфоепія (вимовні норми) обіймає передусім фонологічну систему мови, тобто склад розрізнювальних у даній мові самостійних звуків-фонем, їх якість, їх зміни в певних фонетичних умовах – залежно від позиції або звукового сусідства».
Маємо усвідомлювати, що рівень знань з орфоепії фактично є прямо пропорційний культурному рівню, тому цьому питанню потрібно відводити чільне місце. На жаль, досі у шкільних закладах не введено хоча б як факультативний курс цієї важливої дисципліни. Діти, часто виростаючи в російськомовному середовищі, не отримують знань із правильності вимови в школі. Більшість із них потім не отримує їх і в процесі навчання. Вважаємо, що в умовах фактично постійної білінґвальності особливу увагу необхідно надавати вивченню орфоепії саме в шкільних та вищих навчальних закладах, адже вік у такому питанні має дуже велике значення. Про це писав і В.Самійленко: «Заховання фонетичної краси нашої мови я вважаю справою особливо важною, не для спеціалістів філологів, а для всіх, хто говорить і пише вкраїнською мовою, найпаче ж для тих, хто цією мовою вчитиметься… Дбаємо ж про оригінальні й прекрасні ознаки тієї мови…». На цьому також наголошує М.Погрібний: «Висока культура усного мовлення передбачає правильність слововжитку, граматичних форм, вимови й наголосу, а також уміння користуватися всіма виразовими засобами… Помилки в наголошуванні слів, вимові звуків і їх сполучень не тільки утруднюють розуміння висловленого, а й заважають ширенню та засвоєнню усталених норм».
Кожна мова має свої особливості реалізації в мовленні. Правило, яке часто можна почути в шкільних закладах «Як пишемо, так і говоримо» фактично є неприйнятним для жодної з мов, оскільки звуків є набагато більше, ніж літер. Достатньо згадати кількість літер у латинському, арабському, кириличному алфавіті, додати до цього наявність дифтонгів, трифтонгів, спеціальних надрядкових та підрядкових позначень, щоб зрозуміти складність передачі на письмі вимови.
Різниця між українськими правописом і вимовою насправді досить значна, щоб не звертати на це відповідної уваги.
Одними з найкрасивіших і найвизначніших об’єктів архітектури будь-якої країни є церкви. У всі часи церкви будували таким чином, щоб залучати прихожан і вселяти їм довіру і спокій. Церкви – це архітектурні об’єкти, у будівництво яких завжди вкладалася велику кількість грошей, щоб зробити їх якомога більш красивими, особливо це стосується православних церков. Саме ці об’єкти найчастіше служать одними з найбільш цікавих місць для туристів та інших гостей міста або навіть країни.
Однією з найчастіше відвідуваних українських церков
є Андріївська церква, розташована в Києві.
Андріївська церква по праву вважається однією з найбільш красивих церков, які станом на сьогодні існують в Україні. Вона розташована в самому серці Києві – в центральному та історичному Подільському районі столиці, поруч з нею розташований відомий Андріївський узвіз, який з’єднує нижню частину Києва з його верхньою частиною. Своєю назвою церква завдячує Андрію Первозванному, в його честь вона і була названа. Архітектором, який розробив проект церкви, був Бартоломео Растреллі, зведення цього архітектурного об’єкту відбулося в 1754-му році. Нагляд за зведенням
церкви виконував архітектор Іван Мічурін.
А ось художниками, які брали участь в оформленні церкви і писали картини, які в ній розташовані, стали Антропов, Чайковський, Роменський і Вишняков. Церква є відкритою для відвідувачів і слугує музеєм ще з 1968-го року. Одночасно з цим час від часу в ній проходить богослужіння Української Автокефальної Православної Церкви.
Стилем церкви є бароко, це проявляється в тому, що в церкві є бароковий іконостас, який був вироблений майстрами з Санкт-Петербургу, іконостас цей має покриття з сусального золота, досить незвичайним є колір іконостасу – він яскраво-червоний. Висота церкви становить 46 метрів. Фасад храму з одним куполом і п’ятьма закінченнями прикрашений пілястрами, колонами, а також з дуже багатим ліпленням, яке було виконано в стилі бароко від Растреллі, вражає.
Двері і вікна церкви при всьому цьому декоровані орнаментом.
Кожен православний християнин, незалежно від місця свого проживання, може відвідати Андріївську церкву, розташовану на Подолі в Києві. Знайомство із її багатою архітектурою, цікавим внутрішнім оформленням і навіть історією можуть зробити безцінний внесок у розвиток православної культури кожної окремо взятої людини.