Скласти план до тексту:Нинішнього ранку дерева зацвіли. Ясени і клени, берези й дуби, горішина и калина позацвітали. Вони позодягалися у ЦВIТ ВIД ПIДНIЖЖЯ СТОВБУРIВ до крон, кожна гілочка цвіте, кожен сучечок... Інеєм порозцвітали дерева, стоять одухотворено ясні, й кожне видається великою квіткою, хай і холодною, таж не може зима похвалитись теплими квітами, що грають яскравими

барвами. Як три фееричнi вибухи буйно фантазії зими, стоять вiддалік

одна від одної над річкою три верби. Іхне текуче, спадисте

гiлля особливо густо обнизалось пухкою білизною. Гурт берізок, оточений молодими дубками, такий світлий чистий, такий повітряно-легкий

Квітки інею на кожному дереві не схожі між собою відмінні. Особливо пишними видаються на сосні, де оточена неем хвоЯ нагадує хризантеми завбільшки з кулак. Гострі іскорки сіються донизу так, як навесні сіються пелюстки з розквітлоï черешні та ВИШН

Коли від лісу через поле поглянеш на село о цiй зимовiй пор. Коли палає сонце і весь простір завуальований Інеем Здається тобі село пасмельною картиною, де використано тiльки білий колір.

За Євгеном Гуцалом

Май – это месяц первой зелени, первых цветов, первых весенних гроз.Предо мной – молодой берёзовый лес, умытый дождём. Он ещё голый, без листьев. На концах ветвей серёжки висят, а на серёжках сверкают капли дождя. От влажной земли пар поднимается, плывёт над поляной. А воздух тёплый, влажный, пахнет сырой землей, горечью набухших берёзовых почек. Кругом поют зяблики, скворцы, дрозды. Вдали кукушка кукует. Все певцы на свой манер стараются.Будто в сказке, на моих глазах лес распускался и звенел. Набежал ветерок, качнул нежные зелененькие ветви берёзок, и я вдруг услышал лёгкий шум. Первый зелёный шум, похожий на шепот молодой листвы.

Якось улітку ми всією сім’єю поїхали на риболовлю. Поки ми з татом розбирали снасті, мама збирала поблизу хмиз. Тато розставив вудки, а ми з мамою розвели багаття. Світанок уже відступив, ведучи за собою туман. Поплавці мирно погойдувалися на воді, не передвіщаючи ніякого кльову. Я небагато занудився й пішов до багаття. Мама сиділа на березі, любуючись яскравими сонячними відблисками на воді, а тато періодично перевіряв наживки на гачках і називав нас горем-рибалками. Так ми проседіли десь біля години, навіть не помітили, як до нас підійшов раптовий перехожий. - Доброго ранку,- привітався він. - Добого ранку ,- відповіли ми. Потім він ще довго розмовляв з моїм батьком. - Доброго вам улову,- сказав перехожий, - будьте здорові. З цими словами він зник у лісі. - Дякуємо, до побачення- відповіли ми йому в слід. А потім мама попросила в тата вудку, насадила на гачок наживку й закинула у воду. Не пройшло й хвилини, як поплавець вимогливо застрибав на воді, ми підбігли до мами, підказуючи їй, як підсікти рибу. І мама витягла невеликого карася. Тато недовго подумав і запропонував мамі насадити наживку на всі гачки. От отут-то й почалася в нас справжня риболовля. Увечері, коли ми їли  юшку, приготовлену на багатті, тато сказав, що більше без мами на риболовлю не поїде, тому що він і раніше чув, що жінки - щасливі рибалки, а сьогодні в цьому переконався та й слова нашого подорожнього стали пророчими