Скласти план до текста Поліське село
Поліське село.
Я ніколи не бував у поліському селі Крйнки, досі жалкую за цим. Сходив я чимало доріг, об'їздив чимало країн, та якось не випадало мені зазирнути в тихі місця, де минуло батькове дитинство. Але ніколи не бувши там, бачу виразно, мов на старовинній гравюрі, заповітний куточок землі. У цій картині панують світлі тони, ніжні тони біленого поліського полотна. Спокійне світле небо, світлі з жовтим відтінком кучугури пісків. Лише по горизонту темна зубриста стіна соснового бору.
Небо, ліс, піщана горбиста рівнина - це лише тло.
Потім бачу дорогу. Ну, а яка дорога в пісках? Порізана колесами, то кривуляє між чахлими кущами сосняка, то повзе на горбик, то шкандибає в долинку. Це навіть не дорога, а розтоптана канава, клята й переклята всіма їздовими, і від того ще більше зморщена. Поруч неї, старої бабусі, вистрибують онуки-стежки, вони мережать синючі плеса, викрутасами обходять деревця і збігаються в одне річище біля трухлого від старості обваленого місточка. За місточком починається село.
Поліське село. Ішли жінки з грибами. Пісок та болото, пісок та болото, нарешті й суха місцина, тут, кому де заманулося, й присіли вони спочити, обклавшись корзинами. Отаке село. Купками. Хата, а потім жовта залисина, потім ще самотня хата. Кожен двір обнесено високою дерев'яною огорожею. Тут все із дуба, із сосни, із берези, із граба. Все із лісу.
А земля тут яка! Той же пісок, трохи бурий від гною, без гною ніщо не росте, навіть кукіль*.
За дворами й левадами - глевка низина. Корчі, мохові острівки, цілі озера густої, як дьоготь, стоячої води, замулені річечки. Царство непролазних поліських боліт.
Ніколи не був я у Кринках, але бачу село, бачу дідову хату. Вони постають із запашних батькових оповідок
1234
Объяснение:
Білосніжний; сніжно-білий; червоно-чорний; машинобудівельний; вищезазначений; культурно-побутовий; легкорозчинний; крилоподібний; лікувально- профілактичний; всесвітньо-відомий; зовнішньополітичний; народнопоетичний; західносибірський; європейсько- азіатський; шістнадцятирічний; північно-західний; північноморський, загальнонауковий; гучномовний; важкохворий; золото-жовтий; столярно-механічний; історично-педагогічний; продуктово-промисловий; правобережний; багаторазовий, синьо-червоний; синьоокий; кислувато-солодкий; широковідомий; легкоатлетичний; малознайомий; багатошовний; східнослов’янсткий; карколомний; глухонімий; 125 -річний; чотирнадцятиповерховий.
П'ятнадцятого лютого - свято Стрітення, у народі "Стрічання», яке відзначають через 40 днiв пiсля Рiздва Христового. На Стрітення за народними уявленнями зима іде туди, де було літо, а літо - де була зима. Зустрівшись, говорять між собою: Нехай Бог до тобі, зимо! - каже радісно літо. Дай, Боже, здоров'я! - відповідає стримано зима. На Стрітення Зиму веде по під руки старий Дід Мороз, вона зігнулася, трясеться і ледве йде. Кожух на бабі Зимі добряче полатаний, чоботи подерті, а в хустці на голові миші діри погризли, і з тих дір сиве волосся стирчить. У руках Зима несе надщерблений кошик з льодом, а через плечі у неї - порожнісінька торба. У Літа вінок на голові, сорочка квітами вишита, зелена плахта. Це вродлива дівчина. Літо весело несе в руках серп і сніп жита та пшениці.