З кого і з чого бере початок справжня екологічна свідомість?
Звісно, з молоді, адже вона є поколінням майбутнього, людьми, яким ще далі жити на цій планеті.
Французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері писав: «Усі ми пасажири одного корабля, що називається Земля». Тому священний обов’язок усіх нас полягає у постійній турботі про благо нашого спільного дому, про його майбутнє. Ставлення до природи є ознакою моральності й мірилом рівня культури людини.
У рамках щорічної екологічної акції «За чисте довкілля» учні Теребовлянського навчально-реабілітаційного центру, разом з педагогами, прибирали свій спільний дім – навчальний заклад та навколишню територію. А ще наші вихованці піклуються про могили воїнів, які віддали своє життя за волю та незалежність рідної землі. Наведення порядку на території Теребовлянського військового меморіалу вважаємо своїм святим обов’язком перед світлою пам’яттю полеглих бійців на різних фронтах.
Нині ми, люди, почуваємося господарями на Землі. Проте, не завжди усвідомлюємо те, що чим більше заселяємо і освоюємо простори нашої планети, то більшої опіки потребує природа. Бережімо природу, бережімо наш спільний дім. Для себе і для нащадків!
Влітку я з друзями часто вибирались на природу. Ми брали із собою їжу, влаштовували пікнік. Потім усі грали в м*яча, а я лежала і просто гала за красою природи.
Яке ж тут усе гарне! Блакитна вода річки виблискує на сонці. Хвилі припливають до берега, розбиваються. Так знову і знову. По річці плавають дикі качки. Вони перегукуються між собою. Над водою літають різні пташки, які на секунду спускаються до води, хапають проворними дзьобиками якусь комашку чи черв*ячка і піднімаються в небо.
А наскільки ж чудове тут небо! Воно таке мінливе и незалежне. Спочатку небо здавалось мені блакитним, але потім я розгледіла білі хмаринки. Вони були схожі на різні фігурки. Он хмаринка схожа на коника, там - на квіточку, а ще далі на грушу. Яскраве сонце сліпило мені очі, і я відволіклась.
З іншого боку навпроти річки росли дерева. вони спокійно стояли, ніи насолоджуючись таким чудовим літнім днем. Від найменшого подиху вітру їхні гілочки коливались.
Знизу у травичці я побачла ягідки брусниці і чорниці. Присівши, щоб зірвати їх, мій погляд зупинився на чомусь маленькому та чорненькому. Підійшовши ближче, я зрозуміла, що це був їжачок. Відразу ж мені захотілось взяти його на ручки, крикнути друзям, щоб підбігли сюди. Але все-таки я вирішила не турбувати маленького їжачка і мовчки гала за ним. Він проворними лапками рухався прямо на мене, напевно - мене не бачив. Я зрозуміла, що їжачок повзе до ягідок, і встигла роздивитись його маленьку мордочку з чорними очками та довгеньким носиком.
Відірватись від цього маленького чуда мене змусили друзі. Вони вже досхочу награлись у м*яч, і ми вирішили йти додому.
Усі розмовляли, вселились, а я йшла і думала про цю красу природи. Тож давайте берегти її, щоб і наші діти змогли побачити все те, що бачили ми!
З кого і з чого бере початок справжня екологічна свідомість?
Звісно, з молоді, адже вона є поколінням майбутнього, людьми, яким ще далі жити на цій планеті.
Французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері писав: «Усі ми пасажири одного корабля, що називається Земля». Тому священний обов’язок усіх нас полягає у постійній турботі про благо нашого спільного дому, про його майбутнє. Ставлення до природи є ознакою моральності й мірилом рівня культури людини.
У рамках щорічної екологічної акції «За чисте довкілля» учні Теребовлянського навчально-реабілітаційного центру, разом з педагогами, прибирали свій спільний дім – навчальний заклад та навколишню територію. А ще наші вихованці піклуються про могили воїнів, які віддали своє життя за волю та незалежність рідної землі. Наведення порядку на території Теребовлянського військового меморіалу вважаємо своїм святим обов’язком перед світлою пам’яттю полеглих бійців на різних фронтах.
Нині ми, люди, почуваємося господарями на Землі. Проте, не завжди усвідомлюємо те, що чим більше заселяємо і освоюємо простори нашої планети, то більшої опіки потребує природа. Бережімо природу, бережімо наш спільний дім. Для себе і для нащадків!
Краси в природі скільки є!
І в ній усе життя твоє!
Объяснение:
Влітку я з друзями часто вибирались на природу. Ми брали із собою їжу, влаштовували пікнік. Потім усі грали в м*яча, а я лежала і просто гала за красою природи.
Яке ж тут усе гарне! Блакитна вода річки виблискує на сонці. Хвилі припливають до берега, розбиваються. Так знову і знову. По річці плавають дикі качки. Вони перегукуються між собою. Над водою літають різні пташки, які на секунду спускаються до води, хапають проворними дзьобиками якусь комашку чи черв*ячка і піднімаються в небо.
А наскільки ж чудове тут небо! Воно таке мінливе и незалежне. Спочатку небо здавалось мені блакитним, але потім я розгледіла білі хмаринки. Вони були схожі на різні фігурки. Он хмаринка схожа на коника, там - на квіточку, а ще далі на грушу. Яскраве сонце сліпило мені очі, і я відволіклась.
З іншого боку навпроти річки росли дерева. вони спокійно стояли, ніи насолоджуючись таким чудовим літнім днем. Від найменшого подиху вітру їхні гілочки коливались.
Знизу у травичці я побачла ягідки брусниці і чорниці. Присівши, щоб зірвати їх, мій погляд зупинився на чомусь маленькому та чорненькому. Підійшовши ближче, я зрозуміла, що це був їжачок. Відразу ж мені захотілось взяти його на ручки, крикнути друзям, щоб підбігли сюди. Але все-таки я вирішила не турбувати маленького їжачка і мовчки гала за ним. Він проворними лапками рухався прямо на мене, напевно - мене не бачив. Я зрозуміла, що їжачок повзе до ягідок, і встигла роздивитись його маленьку мордочку з чорними очками та довгеньким носиком.
Відірватись від цього маленького чуда мене змусили друзі. Вони вже досхочу награлись у м*яч, і ми вирішили йти додому.
Усі розмовляли, вселились, а я йшла і думала про цю красу природи. Тож давайте берегти її, щоб і наші діти змогли побачити все те, що бачили ми!
Объяснение: