Коли я ще малим був, та й с дідом до лісу ходим, по піньки, зустріли ми ведмідя. А ведмідь, дивний був, не такий, як усі. Підійшов до нього дід, дивиться на нього і бачить, що у ведмідя, того, вухо широке. Думав дід, думав, як це воно може так бути, та й не відгадав би, як би ведмідь не узяв російку балалайку, та й непочав грати. Ми із дідом, як почули, почали тікати від нього, а він за нами біг і грав на своїй балалайці. І не знаю, що було б тоді, як би нас не зустрів інший ведмідь. Дід вже думав, що кінець, а ні. Ведмідь взяв і пішол до іншого і на друге вухо йому став. Ой, не знаю, що стало із тим медвідям, а дивнішої історіі у мене не було.
