Скласти 3(три) БСР з опорними словами до твору - мініатюри "Бенкет віхоли": Старі яблуні у саду, молоді берізки край дороги, рвучкий вітер, сніг з небесного решета, колючі сніжинки, найменші шпаринки, сива пелена, гуляла хурделиця
Багато хто думає, що інтелігентна людина – це та, яка здобула престижну освіту, багато читає, подорожує, знає кілька мов. Та можна все це мати, але бути неінтелігентним. А можна досягти дещо скромніших здобутків, але все-таки мати внутрішнє благородство. Не варто плутати освіченість з інтелігентністю.
На мою думку, кожна людина повинна бути інтелігентною. Хтось запитає: а якщо в неї професія не вимагає інтелігентності? А якщо їй не вдалося здобути освіту (так склалися обставини)? А якщо оточення не дозволяє? А якщо інтелігентність робить її «білою вороною» серед колег, друзів, рідних? Якщо це просто заважає їй спілкуватися з іншими людьми? На всі ці запитання відповідь одна: інтелігентність потрібна за будь-яких обставин! Як для інших, так і для самої людини.
Позбавте справжнього інтелігента всіх його знань, освіченості, пам’яті, нехай він забуде все на світі: не знатиме класиків літератури, не пам’ятатиме найвизначніших творів мистецтва, не згадає найважливіших історичних подій… Та якщо водночас він збереже сприйнятливість до інтелектуальних цінностей, любов до знань, інтерес до історії, здатність милуватись красою природи, розуміти характер іншої людини, ставитиме себе на її місце, допомагатиме їй, не виявлятиме грубості, байдужості, зловтіхи, заздрості, натомість виявить навички вихованої людини, відповідальність у розв’язанні моральних проблем, багатство й точність мовлення, розмовного та писемного, – ось це й буде інтелігентна людина.
Інтелігентність виявляється не тільки в знаннях, але й у здатності розуміти інших. Вона – у тисячах дрібниць: у вмінні шанобливо сперечатися, скромно поводитися за столом, непомітно (саме непомітно!) допомагати людям, берегти довкілля, не смітити довкола себе – ні недопалками, ні лайкою, ні божевільними ідеями (це теж сміття, ще й яке!).
Інтелігентність – це толерантне ставлення до світу та людей. Цю рису потрібно в собі розвивати, виховувати. Тренувати свої духовні сили так само, як тренують сили фізичні. Ніхто не сперечатиметься з тим, що тренування фізичних сил сприяє довголіттю. Утім, значно менше люди усвідомлюють, що для довголіття необхідно тренувати ще й духовні сили.
Якось під час уроку природознавства ми ходили до великого парку ігати за весняними змінами в природі. Підійшли до озера, а там — двійко лебедів. Прилетіли, як завжди, а тут зима. Плавають посередині, де вода не замерзає. Мабуть, голодні. Тому, як мені здалося, із надією поглядають на людей, очікують їхньої до . Ми швиденько побігли до кіоска, купили хліба й почали кидати лебедям із місточка. Красень-лебідь почав до їжі, лебідка за ним теж, але щось їй завадило. Лебідь повернувся, почав кружляти навколо подруги, пірнати, підштовхувати, але нічого не допомагало. Ми зрозуміли, що лебідка у чомусь заплуталася. Мабуть, хтось кинув у воду сітку, тонку мотузку чи ще щось таке. Якщо птахові не до , він загине. Ми всі захвилювалися, почали пропонувати різн порятунку. І тут я згадав, що мій дядько працює на пляжі охоронцем, там є й човни, і катамарани. Може, він спробує підібратися? На щастя, я застав дядька на місці. Той одразу погодився. Спустив човен на воду, почав підпливати. Лебідь, трохи відпливши, грізно на нього шипів, а лебідка била крильми по воді, намагаючись звільнитися. Дядько Іван поволі наближався, ласкаво умовляв птаху, просив не боятися. І та ніби зрозуміла, підпустила до себе, дала себе розплутати. Ми дуже зраділи й почали їх годувати. І замислилися над тим, чому одні люди живуть бездумно, кидають у воду непотріб, шкодять природі, а інші, навіть ризикуючи собою, намагаються цю природу рятувати.
Багато хто думає, що інтелігентна людина – це та, яка здобула престижну освіту, багато читає, подорожує, знає кілька мов. Та можна все це мати, але бути неінтелігентним. А можна досягти дещо скромніших здобутків, але все-таки мати внутрішнє благородство. Не варто плутати освіченість з інтелігентністю.
На мою думку, кожна людина повинна бути інтелігентною. Хтось запитає: а якщо в неї професія не вимагає інтелігентності? А якщо їй не вдалося здобути освіту (так склалися обставини)? А якщо оточення не дозволяє? А якщо інтелігентність робить її «білою вороною» серед колег, друзів, рідних? Якщо це просто заважає їй спілкуватися з іншими людьми? На всі ці запитання відповідь одна: інтелігентність потрібна за будь-яких обставин! Як для інших, так і для самої людини.
Позбавте справжнього інтелігента всіх його знань, освіченості, пам’яті, нехай він забуде все на світі: не знатиме класиків літератури, не пам’ятатиме найвизначніших творів мистецтва, не згадає найважливіших історичних подій… Та якщо водночас він збереже сприйнятливість до інтелектуальних цінностей, любов до знань, інтерес до історії, здатність милуватись красою природи, розуміти характер іншої людини, ставитиме себе на її місце, допомагатиме їй, не виявлятиме грубості, байдужості, зловтіхи, заздрості, натомість виявить навички вихованої людини, відповідальність у розв’язанні моральних проблем, багатство й точність мовлення, розмовного та писемного, – ось це й буде інтелігентна людина.
Інтелігентність виявляється не тільки в знаннях, але й у здатності розуміти інших. Вона – у тисячах дрібниць: у вмінні шанобливо сперечатися, скромно поводитися за столом, непомітно (саме непомітно!) допомагати людям, берегти довкілля, не смітити довкола себе – ні недопалками, ні лайкою, ні божевільними ідеями (це теж сміття, ще й яке!).
Інтелігентність – це толерантне ставлення до світу та людей. Цю рису потрібно в собі розвивати, виховувати. Тренувати свої духовні сили так само, як тренують сили фізичні. Ніхто не сперечатиметься з тим, що тренування фізичних сил сприяє довголіттю. Утім, значно менше люди усвідомлюють, що для довголіття необхідно тренувати ще й духовні сили.
Якось під час уроку природознавства ми ходили до великого парку ігати за весняними змінами в природі. Підійшли до озера, а там — двійко лебедів. Прилетіли, як завжди, а тут зима. Плавають посередині, де вода не замерзає. Мабуть, голодні. Тому, як мені здалося, із надією поглядають на людей, очікують їхньої до . Ми швиденько побігли до кіоска, купили хліба й почали кидати лебедям із місточка. Красень-лебідь почав до їжі, лебідка за ним теж, але щось їй завадило. Лебідь повернувся, почав кружляти навколо подруги, пірнати, підштовхувати, але нічого не допомагало. Ми зрозуміли, що лебідка у чомусь заплуталася. Мабуть, хтось кинув у воду сітку, тонку мотузку чи ще щось таке. Якщо птахові не до , він загине. Ми всі захвилювалися, почали пропонувати різн порятунку. І тут я згадав, що мій дядько працює на пляжі охоронцем, там є й човни, і катамарани. Може, він спробує підібратися? На щастя, я застав дядька на місці. Той одразу погодився. Спустив човен на воду, почав підпливати. Лебідь, трохи відпливши, грізно на нього шипів, а лебідка била крильми по воді, намагаючись звільнитися. Дядько Іван поволі наближався, ласкаво умовляв птаху, просив не боятися. І та ніби зрозуміла, підпустила до себе, дала себе розплутати. Ми дуже зраділи й почали їх годувати. І замислилися над тим, чому одні люди живуть бездумно, кидають у воду непотріб, шкодять природі, а інші, навіть ризикуючи собою, намагаються цю природу рятувати.
Объяснение: