я народився та живу в україні. це моя рідна земля, історична та культурна спадщина мого народу. мені завжди було цікаво, які історичні події відбувалися на території батьківщини у минулому, та чим зараз живе український народ. україна…здавалося б одне слово, але скільки змісту вкладеного в
нього, скільки спогадів пов’язано з ним! у кожного поняття рідного краю починається «садком вишневим коло хати» з чарівним співом птахів, з дзвоном гірської річки і іншою красою, яку дарує нам господь. в мене воно асоціюється з рідною до болю глиняною хатиною, що на окраїні села, з червоною
калиною, яка чарує білим цвітом навесні, та сяє червоним намистом восени, з похиленою вербою, прекрасною у своїй зажурі, під якою я не раз засинала від чарівних маминих казок. україна…краса її в сонці, у вітрі, у водах і травах. вона жива й приваблива. мене захоплюють її чарівна природа, сині річки
та блакитне небо над головою, в яке так і хочеться полетіти! природа нашого краю є чарівною і ми повинні зберігати її для майбутнього. україно, ти моя батьківщина! іншої я не маю, іншої мені і не треба. я вірю в твоє майбутнє, україно, бо ти – це історія народу, який багатьох років боровся за
незалежність і свободу .я вірю в тебе, що в майбутньому все змінится на краще і все буд добре
Весняну пору ми чекали довго. Всім вже набридло кутатися в теплі шуби, дублянки і пальто. Хочеться вільно гуляти на вулиці, виїжджати з батьками на природу. Всі вже скучили по зеленій травичці, по листочках на деревах, за кольорами на клумбах.
І ось, нарешті, підталий сніг став зменшуватися день від дня. Вчора я визирав вранці у вікно, і бачив, що він ще лежить на даху магазина. А сьогодні снігу на даху вже не стало! Земля оголилася і з’явилися на світ божий перші зелені паростки. Я люблю гати за ними, люблю перевіряти, як вони стають більші день від дня.
Дні стають довшими, і тому можна більше часу проводити на свіжому повітрі. І вечора вже тепліші, можна прогулюватися, а не ховати носи в теплі коміри і мчати додому. Люди вже не так квапляться додому, як в зимові холоди. А у дворах грає безліч дітей.
Бруньки на гілках дерев і на кущах поступово набухають під весняними дощами і розкриваються. Клейкі листя вибираються назовні, під сонячні промені. Ці молоді листочки дуже яскравого і світлого зеленого кольору! Такого кольору більше ніде не побачиш, він, напевно, придуманий тільки для весняних листочків.
Радіє природа, дзвінко щебечуть пташки, у дворах заливисто гавкають собаки. Радіють і люди теж. Весна всім несе оновлення !
я народився та живу в україні. це моя рідна земля, історична та культурна спадщина мого народу. мені завжди було цікаво, які історичні події відбувалися на території батьківщини у минулому, та чим зараз живе український народ. україна…здавалося б одне слово, але скільки змісту вкладеного в
нього, скільки спогадів пов’язано з ним! у кожного поняття рідного краю починається «садком вишневим коло хати» з чарівним співом птахів, з дзвоном гірської річки і іншою красою, яку дарує нам господь. в мене воно асоціюється з рідною до болю глиняною хатиною, що на окраїні села, з червоною
калиною, яка чарує білим цвітом навесні, та сяє червоним намистом восени, з похиленою вербою, прекрасною у своїй зажурі, під якою я не раз засинала від чарівних маминих казок. україна…краса її в сонці, у вітрі, у водах і травах. вона жива й приваблива. мене захоплюють її чарівна природа, сині річки
та блакитне небо над головою, в яке так і хочеться полетіти! природа нашого краю є чарівною і ми повинні зберігати її для майбутнього. україно, ти моя батьківщина! іншої я не маю, іншої мені і не треба. я вірю в твоє майбутнє, україно, бо ти – це історія народу, який багатьох років боровся за
незалежність і свободу .я вірю в тебе, що в майбутньому все змінится на краще і все буд добре
Весняну пору ми чекали довго. Всім вже набридло кутатися в теплі шуби, дублянки і пальто. Хочеться вільно гуляти на вулиці, виїжджати з батьками на природу. Всі вже скучили по зеленій травичці, по листочках на деревах, за кольорами на клумбах.
І ось, нарешті, підталий сніг став зменшуватися день від дня. Вчора я визирав вранці у вікно, і бачив, що він ще лежить на даху магазина. А сьогодні снігу на даху вже не стало! Земля оголилася і з’явилися на світ божий перші зелені паростки. Я люблю гати за ними, люблю перевіряти, як вони стають більші день від дня.
Дні стають довшими, і тому можна більше часу проводити на свіжому повітрі. І вечора вже тепліші, можна прогулюватися, а не ховати носи в теплі коміри і мчати додому. Люди вже не так квапляться додому, як в зимові холоди. А у дворах грає безліч дітей.
Бруньки на гілках дерев і на кущах поступово набухають під весняними дощами і розкриваються. Клейкі листя вибираються назовні, під сонячні промені. Ці молоді листочки дуже яскравого і світлого зеленого кольору! Такого кольору більше ніде не побачиш, він, напевно, придуманий тільки для весняних листочків.
Радіє природа, дзвінко щебечуть пташки, у дворах заливисто гавкають собаки. Радіють і люди теж. Весна всім несе оновлення !