В нашому житті кожен намагається крокувати власною стежиною!Адже,у сучасному світі багато розчарувань,з якими найчастіше стикається молодь.Для того ,щоб не покинути свій вірний шлях,ми повині мати велику силу волі,виробити в собі сильний характер,не зупинятися перед труднощами,не боятися перешкод,а вперто крокувати стежиною до своєї мети,кувати так би мовити своє щастя!І я мабуть,візьму в самостійну дорогу девіз життя Франка:"Працювать,працювать,працювать..."Адже саме праця формує і виде нас на правильний шлях. Я зможу довести тим,хто в мене не вірить ,що у житті я досягну успіхів і стану щасливою людиною крокуючи власною стежиною!
Брехня Весна.Позеленівші листки дерев де-не-де попадали від сильного нічного вітру.Сонце вже встало,але хмарки його трішки прикривало.Та це не завадило потрапити промінцям до моєї кімнати,які лоскочуть мої ноги,з яких зпала ковдра.З самого ранку в мене передчуття,що день буде гарним,сонячним,незабутнім!З цими думками я встала,підійшовши до вікна,відчинила його і слухала,як десь,у далечі пташки насвістували вже знайому мені мелодію.Ох!Які спогуди про дитинство мені навіювали ці насвістування!І з посмішкою про добрі згадки,я напровлялася до кухні,аби поїсти,а потім,можливо,вийти на вулицю з друзями. Після сніданку я зателефонувала Олесі,донька моєї тітки: -Привіт!-,мовила я так безтурботно,так щиро. -Привіт..-,буркнула вона і продовжила,- А чи не соромно тобі телефонувати мені після того що ти зробила?? Я здивувалась!Адже Олесі я ще змалку нічого поганого не робила! -Але ж..Я тобі нічого не зробила.. У відповіть я чула лише гудки..Набравшись духу,я осмілилась потелефонувати тітці.Вона точно мала знати,що сталося. -Алло!-, мовила тітка. -Алло..Тітко Олено?Вибачте...-,я так і не встигла договорити.. -Це ти!Олеся мені все розповіла.Скажи мені,дитино,навіщо ти розказала всім,що Олеся ніби закохалася?Ще й сказала,що вона закохалась в того,хто їй симпатизує найменше! -Але я нічого токого не говорила! Розмову ми закінчили.Як потім вияснилось,дівчинка яка це сказала недолюбляла нас обох і хотіла нас розсварити.Е ні!Дружба сильна.А правда завжди спливе!
Весна.Позеленівші листки дерев де-не-де попадали від сильного нічного вітру.Сонце вже встало,але хмарки його трішки прикривало.Та це не завадило потрапити промінцям до моєї кімнати,які лоскочуть мої ноги,з яких зпала ковдра.З самого ранку в мене передчуття,що день буде гарним,сонячним,незабутнім!З цими думками я встала,підійшовши до вікна,відчинила його і слухала,як десь,у далечі пташки насвістували вже знайому мені мелодію.Ох!Які спогуди про дитинство мені навіювали ці насвістування!І з посмішкою про добрі згадки,я напровлялася до кухні,аби поїсти,а потім,можливо,вийти на вулицю з друзями.
Після сніданку я зателефонувала Олесі,донька моєї тітки:
-Привіт!-,мовила я так безтурботно,так щиро.
-Привіт..-,буркнула вона і продовжила,- А чи не соромно тобі телефонувати мені після того що ти зробила??
Я здивувалась!Адже Олесі я ще змалку нічого поганого не робила!
-Але ж..Я тобі нічого не зробила..
У відповіть я чула лише гудки..Набравшись духу,я осмілилась потелефонувати тітці.Вона точно мала знати,що сталося.
-Алло!-, мовила тітка.
-Алло..Тітко Олено?Вибачте...-,я так і не встигла договорити..
-Це ти!Олеся мені все розповіла.Скажи мені,дитино,навіщо ти розказала всім,що Олеся ніби закохалася?Ще й сказала,що вона закохалась в того,хто їй симпатизує найменше!
-Але я нічого токого не говорила!
Розмову ми закінчили.Як потім вияснилось,дівчинка яка це сказала недолюбляла нас обох і хотіла нас розсварити.Е ні!Дружба сильна.А правда завжди спливе!