недарма говорять, що природа – наша мати. вона дає людині все необхідне для життя, хоч ми не завжди можемо оцінити її дарунки. що може бути кращим за тепле сонце, величні гори, грайливе море, квітучі дерева навесні? світ природи багатий і різноманітний. чого варті сотні тисяч видів тварин, більшість з яких ми ніколи не бачили у житті! а найголовніше те, що людина не просто користується тим, що природа дає їй, а cама становить її невід’ємну частину.
зараз ми всі звикли жити у світі, який начебто будуємо для себе самі. ми живемо у великих будинках, оснащених високотехнологічними побутовими пристроями, маємо змогу пересуватися на великі відстані завдяки автомобілям, потягам, літакам. також ми можемо слідкувати за тим, що відбувається за тисячі кілометрів, через інтернет або телебачення. але на мою думку, все це вторинне, адже в будь-якому випадку ми використовуємо знання законів природи та її енергію для створення всіх цих технологій. і на крайній випадок, людина може прожити без усього цього, як жили наші предки й досі живуть деякі первісні племена.
але неможливо жити, якщо ти не маєш змоги насолодитися свіжим ранковим повітрям, погратися з маленьким ласкавим кошеням, погрітися на літньому сонечку, вдихнути аромат троянд, побачити високо в небі світ уже неіснуючих зірок. хтось може не погодитись, але мені здається, кожен із нас потребує цих простих радощів час від часу. недарма на вихідні й свята люди полюбляють бувати на природі, тому що спілкування з нею є їм відпочити, розслабитися, зібратися з силами для вирішення важливих проблем в нашому, «людському» світі.
дуже засмучує те, що люди захопившись розвитком нових технологій, часто шкодять природі. наша діяльність викликає забруднення довколишнього середовища, кліматичні зміни, вимирання видів тварин і рослин. колись це було не дуже помітно, а зараз у великих містах просто нема чим дихати. необхідно пам’ятати, що шкодячи природі, ми робимо гірше самим собі. мені дуже подобається, що в багатьох країнах люди звернули увагу на альтернативні джерела енергії та екологічні види транспорту. у цій справі неможна бути байдужим – ми маємо зберегти багатства і красу природи, тільки за цієї умови можливе й наше існування на землі.
серед херсонських степів на високому кургані застигла відлита в бронзі бойова тачанка часів громадянської війни: стрімкий вітер атаки злив невід’ємлено четвірку коней, тачанку з кулеметом і трійкою червоноармійців.
жителі каховки і ті, хто своїми очима бачив тачанки в бою поблизу рідного міста, і ті хто знає про них з розповідей, вважали , музейного експонату недостатньо для увічнення тих героїчних подій, котрі відбулися на їх землі під час громадянської війни. так народилася думка про спорудження в степу під каховкою монумента «легендарна тачанка».
попереднім рішенням було встановити на постаменті оригінал тачанки, як ставлять танки та самохідні артилерійські установки. але потім стало ясно, що такий, позбавлений монументальності і широкого художнього узагальнення пам’ятник просто загубиться в каховських степах, а головне не зможе гідно відбити події, що тут відбувалися, увічнити подвиг народу в громадянській війні.
влітку 1920 року півнична таврія стала ареною жорстоких боїв. в ніч з 6 на 7 серпня червоні частини подолали водну перешкоду і закріпилися на лівому березі, поклавши початок створенню легендарного каховського плацдарму площею 216 квадратних кілометрів, котрому випало відіграти вирішальну роль у розгромі врангельців. битва за каховський плацдарм увійшла в історію збройних сил срср як перша класична оборонна операція молодої червоної армії. вона була блискуче проведена командуванням каховського укріпрайону на чолі в.к.блюхером, нагородженим за цю операцію орденом червоного прапора.
відгриміла громадянська війна. минули десятиріччя, та народ не забуває своїх героїв. напередодні святкування 50 – річчя великого жовтня, партійні та радянські органи, громад кість каховського району звернулися до трударів з пропозицією взяти участь у створенні монумента «легендарна тачанка». колгоспи, радгоспи переказали кошти на будівництво пам’ятника. загальна сума перевищила 380 тисяч карбованців. замовлення взяв колектив талановитих фахівців з ленінграда – скульптори ю.н.лоховінін, л.а.родіонов, л.л.михайльонок та архітектор е.м.полторацький.
в роботі над монументом автори використали широкий історичний матеріал з фондів музею історії каховки, спогади учасників боїв під каховкою на просторах північної таврії, штурму перекопа в.я.ушатського, я.т.савченка, і.г.новікова, і.і.озоліна і багатьох інших, котрі своїми надали неоціненну . консультували скульпторів і легендарні герої громадянської війни маршал радянського союзу с.м.будьонний та к.є.ворошилов. вони зробили ряд уточнень, що дозволило скульпторам добитися кращої динамічності пам’ятника.
лише той, хто воював на кулеметних тачанках, знає, як нелегко підняти четвірку коней в один стиль бігу: галоп, рись, кар’єр. якщо цього не зробити, тачанка не зрушить з місця – різнобою в бігу вона не терпить. в той же час автори знали, якщо зобразити четвірку коней, що мчать одним алюром, пам’ятник втратить динамічність.
недарма говорять, що природа – наша мати. вона дає людині все необхідне для життя, хоч ми не завжди можемо оцінити її дарунки. що може бути кращим за тепле сонце, величні гори, грайливе море, квітучі дерева навесні? світ природи багатий і різноманітний. чого варті сотні тисяч видів тварин, більшість з яких ми ніколи не бачили у житті! а найголовніше те, що людина не просто користується тим, що природа дає їй, а cама становить її невід’ємну частину.
зараз ми всі звикли жити у світі, який начебто будуємо для себе самі. ми живемо у великих будинках, оснащених високотехнологічними побутовими пристроями, маємо змогу пересуватися на великі відстані завдяки автомобілям, потягам, літакам. також ми можемо слідкувати за тим, що відбувається за тисячі кілометрів, через інтернет або телебачення. але на мою думку, все це вторинне, адже в будь-якому випадку ми використовуємо знання законів природи та її енергію для створення всіх цих технологій. і на крайній випадок, людина може прожити без усього цього, як жили наші предки й досі живуть деякі первісні племена.
але неможливо жити, якщо ти не маєш змоги насолодитися свіжим ранковим повітрям, погратися з маленьким ласкавим кошеням, погрітися на літньому сонечку, вдихнути аромат троянд, побачити високо в небі світ уже неіснуючих зірок. хтось може не погодитись, але мені здається, кожен із нас потребує цих простих радощів час від часу. недарма на вихідні й свята люди полюбляють бувати на природі, тому що спілкування з нею є їм відпочити, розслабитися, зібратися з силами для вирішення важливих проблем в нашому, «людському» світі.
дуже засмучує те, що люди захопившись розвитком нових технологій, часто шкодять природі. наша діяльність викликає забруднення довколишнього середовища, кліматичні зміни, вимирання видів тварин і рослин. колись це було не дуже помітно, а зараз у великих містах просто нема чим дихати. необхідно пам’ятати, що шкодячи природі, ми робимо гірше самим собі. мені дуже подобається, що в багатьох країнах люди звернули увагу на альтернативні джерела енергії та екологічні види транспорту. у цій справі неможна бути байдужим – ми маємо зберегти багатства і красу природи, тільки за цієї умови можливе й наше існування на землі.
объяснение:
серед херсонських степів на високому кургані застигла відлита в бронзі бойова тачанка часів громадянської війни: стрімкий вітер атаки злив невід’ємлено четвірку коней, тачанку з кулеметом і трійкою червоноармійців.
жителі каховки і ті, хто своїми очима бачив тачанки в бою поблизу рідного міста, і ті хто знає про них з розповідей, вважали , музейного експонату недостатньо для увічнення тих героїчних подій, котрі відбулися на їх землі під час громадянської війни. так народилася думка про спорудження в степу під каховкою монумента «легендарна тачанка».
попереднім рішенням було встановити на постаменті оригінал тачанки, як ставлять танки та самохідні артилерійські установки. але потім стало ясно, що такий, позбавлений монументальності і широкого художнього узагальнення пам’ятник просто загубиться в каховських степах, а головне не зможе гідно відбити події, що тут відбувалися, увічнити подвиг народу в громадянській війні.
влітку 1920 року півнична таврія стала ареною жорстоких боїв. в ніч з 6 на 7 серпня червоні частини подолали водну перешкоду і закріпилися на лівому березі, поклавши початок створенню легендарного каховського плацдарму площею 216 квадратних кілометрів, котрому випало відіграти вирішальну роль у розгромі врангельців. битва за каховський плацдарм увійшла в історію збройних сил срср як перша класична оборонна операція молодої червоної армії. вона була блискуче проведена командуванням каховського укріпрайону на чолі в.к.блюхером, нагородженим за цю операцію орденом червоного прапора.
відгриміла громадянська війна. минули десятиріччя, та народ не забуває своїх героїв. напередодні святкування 50 – річчя великого жовтня, партійні та радянські органи, громад кість каховського району звернулися до трударів з пропозицією взяти участь у створенні монумента «легендарна тачанка». колгоспи, радгоспи переказали кошти на будівництво пам’ятника. загальна сума перевищила 380 тисяч карбованців. замовлення взяв колектив талановитих фахівців з ленінграда – скульптори ю.н.лоховінін, л.а.родіонов, л.л.михайльонок та архітектор е.м.полторацький.
в роботі над монументом автори використали широкий історичний матеріал з фондів музею історії каховки, спогади учасників боїв під каховкою на просторах північної таврії, штурму перекопа в.я.ушатського, я.т.савченка, і.г.новікова, і.і.озоліна і багатьох інших, котрі своїми надали неоціненну . консультували скульпторів і легендарні герої громадянської війни маршал радянського союзу с.м.будьонний та к.є.ворошилов. вони зробили ряд уточнень, що дозволило скульпторам добитися кращої динамічності пам’ятника.
лише той, хто воював на кулеметних тачанках, знає, як нелегко підняти четвірку коней в один стиль бігу: галоп, рись, кар’єр. якщо цього не зробити, тачанка не зрушить з місця – різнобою в бігу вона не терпить. в той же час автори знали, якщо зобразити четвірку коней, що мчать одним алюром, пам’ятник втратить динамічність.